Блаженніший Святослав, підсумовуючи візит до Австралії: Люди хотіли почути, що наш український світ має потужну перспективу

З 17 по 30 вересня Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) здійснив душпастирський візит до Австралії. За час свого перебування на континенті він встиг відвідати більшість парафій УГКЦ: у Перту, Мельбурні, Ардірі, Джилонгу, Аделаїді, Вудвілі, Канберрі, Квінбіяні, Сіднеї, Брісбені.

У Мельбурні і Сіднеї Блаженніший зустрічався з молоддю та дітьми, мав зустрічі з інтелігенцією. Також завітав до дому призначеного для українців похилого віку. У столиці Австралії Глава Церкви мав зустріч у будинку Парламенту з представниками влади та опозиції країни. На кожній зустрічі, як він сам сказав, він намагався донести до людей слово правди і надії.

Блаженніший Святослав поділився з Департаментом інформації своїми враженнями від візиту до Австралії.

– Дуже цікава річ, яку вдалося тут побачити, – наскільки глибоко і кровно поєднана українська діаспора в Австралії з нашим народом в Україні. Не тільки через те, що було особливо відчутно, що ми є одною Церквою.

Сподіваюся я, як Глава Церкви, міг цю єдність оживити, підкріпити й бути її таким видимим знаком. Але з іншого боку, я міг побачити, як люди в Австралії глибоко переживають ті обставини, в яких живе сьогодні Україна.

У кожній громаді зустрічав велику групу людей, які переживають посттравматичний стресовий синдром, як вони намагаються тут, в Австралії що-небудь зробити для України: чи то молитвою, чи то харитативними справами, збираючи фінанси. Вони завжди точно знають, на що ті кошти сьогодні Україна потребує. Тобто існує дуже глибоке єднання.

Друга річ – побачив, наскільки справді є важливим для наших вірних Патріарший Собор Воскресіння Христового в Києві. Як люди згадували свою присутність на посвяченні Собору минулого року. Здавалося б, де Австралія, а де Київ. Але люди приїхали. І майже в кожній громаді є такі, що були на освяченні.

І справді наш Собор є сьогодні осердям українського світу.

Я мав нагоду подякувати нашим людям за підтримку будівництва Патріаршого Собору. Водночас вони дуже хотіли почути, як сьогодні виглядає Собор і що ще потрібно зробити.

Також багато людей розпитувало про те, як Собор став важливим центром солідарності, зокрема, під час подій на Майдані. Тобто яким важливим є наш Собор не лише для Київської Архиєпархії, а навіть для нашої громади в Австралії.

Наступна річ, яка мене вразила, – як співпрацюють різні українські організації, спільноти, громадські інституції з Церквою. Я зробив висновок, що коли Церква є у серці громади, то та громада більш успішно розвивається.

Коли громада не дуже воцерковлена або не відчуває своєї єдності з парафіяльним життя того чи іншого міста, то фундамент їхнього буття губиться. Це, зокрема, було видно на прикладі шкіл. Там, де наші школи пов’язані з парафіями, там ті школи успішно розвиваються. Можу навести як успішний приклад парафіяльну школу при парафії Святого Андрія в Сіднеї.

Сьогодні дуже важливо мати такі осередки, бо люди, які раніше не відчували потреби належати до якоїсь ширшої української громади, у зв’язку з подіями в Україні, почали приходити. Вони шукають таких осередків, де б їх належним чином прийняли, аби вони себе відчули українцями, навіть тут на далекій австралійській землі.

Цей візит був дуже важливий, важливий для мене особисто. І важливий для тих людей, які тут живуть. Вони потребували особистого видимого знаку єднання з Україною. Вони хотіли почути правду про те, що діється в Україні. А особливо вони потребували якогось світла надії, що наша українська справа, наш український світ має потужну перспективу свого буття, існування і розвитку на майбутнє.

Чи не помітили ви таку річ, що українськість в Австралії плекають здебільшого люди, які приїхали сюди після ІІ Світової війни та їхні нащадки?..

Основу громадського, церковного і культурного життя заклали ті люди, які принесли нашу Церкву після Другої Світової війни.

Нова еміграція не є такою чисельною як, скажімо, після війни. Тут багато можна побачити українців, які приїхали з Боснії під час війни в Югославії. Вони долучилися до громади, яка вже існувала.

А сьогодні я б сказав, що є нова хвиля приєднання українців, які приїхали на ці землі в часи вже незалежної України. Але я побачив великі старання давнішої діаспори відшукувати цих людей і долучати їх.

Ви спілкувалися з представниками влади Австралії. Чи відчули ви підтримку України з їхнього боку?

З усіма представниками влади і опозиції, з якими ми зустрічалися… А це були представники федерального уряду, окремих штатів, міст, де існують наші громади. Тобто на всіх рівнях усі вони були надзвичайно прихильні і солідарні з Україною.

Хоча можна було відчути, що певний злам такої уваги і прихильності стався після трагедії з малайзійським літаком, який збили терористи на Донбасі.

До того якось не дуже насмілювалися висловлюватися ті чи інші політичні діячі Австралії. Але коли загинуло маже 30 громадян Австралії, ставлення до того, як реагувати на події в Україні одразу змінилося. І українська біда стала не лише українською. Трагедію, яку ми переживаємо щодня, за торкнула і далеку Австралію.

Тож на даний момент австралійська влада на всіх рівнях надзвичайно солідарна з Україною. Ми отримали звістку, що австралійський уряд виділив мільйон доларів як гуманітарну допомогу Україні, щоб допомогти у викликах, які сьогодні має наша країна. Кошти будуть передані через структури Червоного хреста.

Чи помітили ви хоч якусь турботу з боку українського уряду, скажімо, на культурному рівні, про українську діаспору в Австралії?

На жаль, якоїсь опіки чи зацікавленості українською громадою в Австралії немає. Цілком навпаки – громада цікавиться Україною. Українське дипломатичне представництво, його не можна назвати посольством, складається лише з двох осіб: тимчасово повірений і бухгалтер.

Можливо, коли буде новий етап у відносинах між Австралією і Україною, у зв’язку з відкриттям Посольства Австралії в Києві. І, можливо, саме посольство буде розвиватися і тоді культурні зв’язки будуть належним чином розвинуті на міждержавному рівні. На сьогоднішній день я цього не побачив.

«Хвиля очищення iде Україною», – Глава УГКЦ у Брісбені

Дуже вас прошу: ніколи не ставте на місце Бога когось чи щось інше. Якщо Господь Бог буде в центрі вашого життя, то все решта стане на своє місце. Такі слова сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час Архиєрейської Літургії 30 вересня 2014 року в храмі Покрови Пресвятої Богородиці в Брісбені (Австралія).

Предстоятель Церкви зазначив, що перебуваючи з офіційним душпастирським візитом в Австралії в останні два тижні, він відвідав багато греко-католицьких храмів, що їх будували перші українські переселенці. За його словами, центром життя українських громад на цих теренах майже від самого початку була Церква.

Блаженніший Святослав розповів, що спілкувався в церквах з людьми різних національностей: росіянами, італійцями, англійцями. Він казав їм: «Дуже важливо, що храми є місцями зустрічі з живим Христом. Дякую всім, хто шукає Бога і поставив Його в центрі свого життя».

«Прошу вас: збережіть той спадок віри ваших батьків, плекайте спадщину вашої християнської віри, як найдорожчий скарб», – звернувся Глава Церкви до австралійських українців.

Він також зауважив, що люди в Австралії цікавилися подіями в Україні. «Я казав їм, що відбувається велике очищення. Христос, можливо, у такий неприємний і болісний для нас спосіб очищує розум і серце сучасного громадянина незалежної України. Ми бачимо, як цими днями одним за одним падають пам’ятники Леніну. Нещодавно скинули пам’ятник Леніну в Харкові. Хвиля очищення йде Україною. Однак вона нам коштує крові наших героїв, наших солдат», – зауважив проповідник.

«Просімо Господа Бога, щоб ми всі разом, незалежно від того, де ми живемо, в Австралії чи в Україні, єдиним серцем і єдиними вустами, чистим нашим християнським життям, могли славити Єдиного Бога», – закликав Глава УГКЦ вірних усієї Церкви.

Додамо, що з Верховним Архиєпископом УГКЦ співслужили: Єпарх Австралії, Нової Зеландії та Океанії Петро (Стасюк), Архиєпископ Брісбена РКЦ Марк Колерідж та Єпископ-помічник Йосиф Удеман.

Останнього дня душпастирського візиту Глави Церкви до Австралії Першоієрарх Церкви подякував усім, хто організував його візит. Особливо Очільник УГКЦ дякував владиці Петрові (Стасюку), який супроводжував його в усі дні візиту.

«Ніколи не буде так, як раніше», – промова Блаженнішого Святослава в Австралії (Мельбурн-Сідней, вересень 2014 року)

Як вступ до свого виступу я хотів би процитувати слова Блаженнішого Любомира, сказані режисерові фільму в Києві в листопаді минулого року, коли розпочалися студентські протести. Це були слова: «Ніколи не буде так, як раніше».

На мій погляд, це дуже глибокі і значущі слова, бо передусім вказують, що ці події, які сталися на наших очах, є свідченням постання нової України. Це початок нового етапу в історії нашого українського суспільства, в історії наших вірян в Україні та діаспорі. Те, що відбувається сьогодні в Україні, впливає на все життя нашої Церкви. Наші віруючі реагують на це по-різному, проте одне можна сказати напевно: те, що сьогодні відбувається, є чимось цілковито новим.

 

 

1. ЦЕРКВА І УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Україна тільки недавно пережила Революцію гідності. У чому була її суть? Насамперед, як вже згадувалося, це була моральна революція.

Під час цієї промови ви часто чутимете слово «майдан». Що означає це слово? По-перше, воно є синонімом поняття «площа». Це старе слово, що зрозуміле в багатьох мовах, навіть в Індії, оскільки походить з «індоєвропейської» мовної групи. Значення цього слова стосується центральної площі в місті Києві – Майдану Незалежності – найважливішої площі в Україні.

По-друге, слово стало означати особливий вид «мирного протесту», заснованого українцями, оскільки протест був на Майдані: сотні тисяч зібралися, щоб стояти гуртом протягом багатьох місяців, навіть у люту українську зиму на знак незгоди з деспотичним і корумпованим режимом.

По-третє, це місце, де була пролита кров, – кров мирних демонстрантів! На Майдані була складена жертва тих, хто пролив кров за вільну і незалежну Україну. Він став місцем паломництва, молитви і роздумів.

Більшість вимог, висунутих на Майдані наприкінці минулого року і на початку цього року, були моральними вимогами. Можливо, саме тому, вони були абсолютно не зрозумілими українському урядові того часу, який не знав жодної моралі і не міг адекватно реагувати або просто не хотів ніяк реагувати. Вимоги Майдану були: «Ні – корупції», «Ні – неповазі до людини». Я згадую ті дні Майдану, коли в центрі Івано-Франківська молодь несла плакати з гаслом: «Ні – поверненню до СРСР». Для мене це гасло було красномовним, воно показало, що ці турбулентні зміни поклали край пострадянського суспільства в нашій державі, тому ми можемо з упевненістю сказати, що пострадянська Україна більше не існує. Можливо, цього пострадянського суспільства ще не повністю вдалося витравити. У різних частинах України це відбувається по-різному. Та так, як було досі, вже ніколи не буде, і це правда.

Ось чому я охоче ділюся з вами деякими подіями, що відбулися від листопада 2013 року до лютого 2014 року на Майдані Незалежності в Києві. Засоби масової інформації постійно згадують про обіцяне і невиконане укладення Угоди про асоціацію з Європейським Союзом з боку нашого колишнього президента України. Це було тим, що спонукало студентів та інших протестувальників зібратися на головній площі столиці, у Києві. Оскільки уряд відповів силою, протести набрали проєвропейського забарвлення, перетворилися на національний рух відновлення людської гідності в суспільстві, яке зазнало жорстокого поводження з боку корумпованої системи, що відмовилася від безбожного радянського номенклатурного стилю правління тільки в назві, а не по суті, після проголошення незалежності України і падіння Радянського Союзу. Ми, віруючі, не можемо знову й знову дивитися на приниження людської гідності і не реагувати.

Майдан Незалежності став «Майданом людської гідності»: він назавжди перетворив Україну на державу, в якій панує загальна солідарність, що перевершує етнос, мову і навіть певну релігійну приналежність, це сила, котра може подолати тихе чи навіть жорстоке і цинічне ідолопоклонство влади, яким керувався той уряд у своїх утисках. Оскільки ми наполягали на своєму і молилися на різних майданах у всій країні, то не тільки змінили спрямованість протестів на зосередження на людській гідності, а помітили, що Майдан став місцем новозародженої людської гідності. Ставлення одне до одного з любов’ю, зі співчуттям, з гідністю, – це те, що породжує гідність. Це швидко множиться та є передбачуваним у силу своєї природи. Яка зброя індивідуального або масового знищення може витримати люблячу силу людської гідності?

У нас є людська гідність як у Божих дітей, тому ми покликані до вічного єднання з Богом. Серафим Саровський чудово сказав: «Набудьте Духа миру і тисячі навколо вас будуть збережені». Це Святий Дух витав всюди на Майдані гідності. Для декого це був досвід національно-державного будівництва. Для багатьох це був і релігійний досвід. Представники римо-католицької, греко-католицької, різних православних Церков, баптисти, п’ятдесятники, євангелісти та інші християни, єврейські рабини і мусульманські імами огорнули Майдан молитвою. Наші люди молилися, – молилися вдома, у своїх парафіях, на своїх робочих місцях і на екранах своїх комп’ютерів, задіяні в соціальних медіа. Вони молилися особисто і спільно. «Екуменізм спільності» виник на Майдані. Коли ми молилися разом різними мовами і в різних релігійних традиціях, то відчували присутність Бога. Вислів «Бог на нашому боці, тому ми переможемо» – це не просто наївне переконання, ні. Відчуття присутності Бога було дуже глибоким. Багато людей передчували в дні перед тим, як снайпери почали знищувати протестувальників, що ця ніч, ця година може бути останньою годиною нашого життя. І все ж ми всі бачили, що Бог дійсно був з нами. Улюбленою молитвою Майдану були слова Ісаї: «З нами Бог, зрозумійте народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!»

Відразу після великого тріумфу і почуття торжества від втечі негідного  президента, який покинув країну в період кризи, залишивши український Парламент, ми, намагаючись впорядкувати упущення попередньої влади, раптом зіштовхнулися з реальністю російської агресії в Криму і нездатністю Заходу відповісти на цей найнебезпечніший з часу Другої світової війни хід подій. У той час близько 40 тисяч російських військ накопичилися на кордонах України, надалі напускали туман в очі і серця тих людей, які ще не були звільнені Революцією гідності. Розв’язана Росією пропагандистська війна є найбільш хитрим інформаційним нападом з того часу, як повчав Геббельс: якщо ви брехатимете досить довго та досить голосно, то люди неминуче повірять вам.

Глави Церков і релігійних організацій у ті драматичні моменти історії України зрозуміли, що зобов’язані бути проповідниками і миротворцями. Ми намагалися бути посередниками між президентом Януковичем і лідерами опозиції, що стояли там, на Майдані, серед різних людей, між протестантами і озброєною міліцією, щоб проповідувати мир: ми зрозуміли, що це був єдиний спосіб зберегти людські життя і запобігти кровопролиттю. На жаль, це вдалося не повною мірою. Хтось дійсно хотів кровопролиття, щоб показати свою силу. На жаль, сьогодні в Україні ллється кров і є багато людей, які не хочуть миру. Але ми знаємо, що президенти і генерали приходять і йдуть, геополітичні ідеї можуть швидко змінитися, але народи і Церква залишаються постійними.

Навіть сьогодні в Україні, коли панує крихке перемир’я, ми, релігійні лідери, повинні думати про майбутнє. Ми повинні сформувати майбутнє, в якому рани зцілені і серця умиротворені, а майбутнє спільне для Східної і Західної Європи, Росії та світового співтовариства. Таке майбутнє може бути створено тільки тоді, коли воно засноване на мирі. Якщо ми не маємо миру, то ніколи не матимемо майбутнього.

В Україні переповідають такий анекдот. Громадянин Росії зустрічає громадянина України і питає його: «Ти один з тих ультранаціоналістичних, фашистських антисемітів, що підтримують уряд у Києві?» А українець відповідає: «Думаю, що так, бо в нашій синагозі всі такі!» Жарти жартами, але політичний гумор часто показує важливі факти. Це благословенний час для українсько-єврейських відносин. Ми разом за правду. Ми разом за країну, яка виборола право приєднатися до сім’ї вільних і демократичних держав через набуту з болем людську гідність.

Можна з упевненістю сказати, що в муках агонії народжується нове українське суспільство. Україна зараз українізується. Сьогодні  з’явилися нові форми українського патріотизму, які можна простежувати в тих областях України, в яких в основному вживалася російська мова, у Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві, Запоріжжі та Херсоні. Там тепер можна побачити ті гасла, які в 1990-ті роки були відображенням соціальних змін тільки в Західній Україні. Наприклад, на зупинках можна побачити напис «Україна понад усе». Там ​​відбулися величезні зміни в способі мислення народу. A недавнім яскравим прикладом такої зміни стало місто Маріуполь, яке всього лише два чи три місяці тому провело референдум на підтримку «Донецької національної республіки». Сьогодні це місто є дороговказом українського суверенітету на півдні Донецької області. Люди, побачивши російські танки, що входили до їхнього міста, стали на захист не тільки свого населеного пункту, а й усієї України.

 

2. ЦЕРКВА І УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

Протягом усього цього часу ієрархія Української Греко-Католицької Церкви прагнула втримати Церкву поза політикою, не допустити використання з боку державних органів для досягнення своїх цілей. Це дало Церкві можливість залишатися вільною, дало нам свободу говорити правду, – говорити правду президенту і політикам. Водночас Церква була дуже активною в громадянському суспільстві, проповідуючи Євангеліє Христове, навчаючи моральних норм, соціальної доктрини, виступаючи від імені постраждалих, гідність яких перебувала під загрозою, захищаючи життя поранених і стражденних.

Усі ці соціальні процеси, революційні зміни, хворобливі і драматичні події породили нові виклики для нашої Церкви. Я хотів би окреслити ці нові виклики висловом одного протестантського богослова, який презентував богословську конференцію в Києві під час Майдану. Конференція, яка проходила під егідою Українського католицького університету мала назву «Теологія в часи Майдану». Це була фраза: українське суспільство відчинило двері Церкві. Чому? Бо Церква відчинила двері суспільству. Церква була притулком для побитих і переслідуваних. Церква, наші парафії та монастирі, стали підпільними лікарнями, в яких рятували життя. Владика Василь (Тучапець) у Києві створив такий підпільний шпиталь у монастирі отців василіан. У такий спосіб українське суспільство вкотре проявилося як християнське. Церкви, зокрема наша УГКЦ, зуміли відповісти на цей запит. Чи ми переступили поріг відчинених дверей суспільства? Не зовсім, не цілком. У зв’язку з цим з’явилася нова велика небезпека: якщо найближчим часом ми не ввійдемо в ці двері разом зі словами Євангелія, то вони можуть зачинитися. І тоді секуляризація суспільства в Україні та в діаспорі може відбутися набагато швидше, ніж ми собі уявляємо.

Наша Церква в усьому світі діє за принципом: Церква є і завжди буде з народом! За це нас карали, переслідували і за це ми несправедливо звинувачені сьогодні. Святіший Отець Франциск розповів усій Церкві, що пастир повинен знати запах своїх овець. І це завдання для нашої Церкви, для наших єпископів стосовно своєї пастви в цей історичний момент.

Новим викликом для нас стала війна, про яку два чи три місяці тому ніхто навіть не думав і якої не очікував. Ми не знаємо, як і  чим це закінчиться. Слово «війна» вживається загалом на окреслення обставин, в яких живе наша Церква в Україні, і це правда.

Після Майдану ми пережили «постмайданівський стресовий розлад». Його відчули не тільки постраждалі безпосередньо на Майдані, не тільки священики, які стояли поруч із палаючими наметами, а кожен, хто дивився це по телебаченні чи в Інтернеті. Я зустрічав людей із таким “розладом” у Канаді, у Торонто. Я думаю, що кожен із вас розуміє, як наші люди на це реагують і як ця ситуація на них впливає. Ми можемо сказати, що наше суспільство має нові рани, – рани, яких не було півроку тому. Це душевні, емоційні, фізичні рани.

Останніми місяцями більшість наших єпископів в Україні щотижня ховають солдат, які загинули в АТО. Сьогодні фронт на Донбасі є місцем зустрічі з живим Христом. Наші священики знаходяться там з нашим народом, нашими бійцями. Ці капелани піклуються про збереження життя наших військових, вони часто причащають наших солдат на лінії фронту. Сьогодні місцем зустрічі з живим Христом може бути також лікарня. Ми маємо унікальне свідчення того, що місцем зустрічі з живим Христом є військовий госпіталь у Харкові, у якому наші священики забезпечили служіння так, як ми і не уявляли кілька місяців тому. Сьогодні місцем зустрічі з живим Христом можуть бути сім’ї переселенців. В Україні за останні 23 роки існування ніколи не було переселенців. Однак сьогодні кількість людей, які були змушені покинути свої домівки, за офіційними даними, становить понад 230 тисяч, але насправді майже півмільйона осіб покинули місце свого проживання, можливо, назавжди.

Нині наша Церква покликана здійснювати соціальну дияконію. Яким чином ми збираємося це робити? Як у цій соціальній дияконії будуть задіяні українська та діаспорна церкви? Це питання, яке ми повинні серйозно осмислювати відповідно до обставин, які змінюються.

На виклики суспільства має реагувати суспільство і Церква, держава і державні структури. Ми всі говоримо про необхідність збереження єдиної, незалежної і вільної Української Держави, яка сьогодні опинилася в найбільшій небезпеці. Один із способів підтримання нашої незалежної держави лежить у рамках міжнародної дипломатичної діяльності, яку здійснювала і активно здійснює нині наша Церква.

 

3. НОВІ ВИКЛИКИ ДЛЯ НАШОЇ ЦЕРКВИ

Великим благословенням для нашої Церкви, яке ми разом пережили торік, було освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві. Якби ми не освятили Собору торік, то сьогодні, думаю, ніхто з нас не зміг би передбачити, коли ця нагода могла б трапитися. Справді, ми повинні дякувати Господу Богу, що маємо храм, наш Собор у Києві, який все ще не завершений і потребує вашої підтримки, допомоги і солідарності. Під час кровопролитних протестів на Майдані цей храм став для багатьох домом. У недобудованих підвалах ми обслуговували більше ніж вісімсот людей щодня. Хоча не змогли відкрити там лікарні, оскільки будівельні роботи не були завершені, але пропонували нічліг і клінічну допомогу пораненим. Цей храм кияни називають «своїм».

У певний час була небезпека нападу на наш Собор сумнозвісних тітушок. Кияни, які живуть поблизу і протягом довгого часу скептично дивилися на греко-католицький храм як на щось чуже, тепер називають його «наш Собор». І от перед лицем загрози вночі близько двох тисяч киян із кийками в руках прийшли, щоб захистити Собор. Сьогодні цей храм наповнений людьми. За нашими оцінками, щонеділі на Літургії, яких є три, присутні до трьох тисяч осіб. Ми відчинили двері для людей, і Собор наповнився.

Тепер хотів би коротко розповісти про ситуацію в Криму і Донецькій області. У Кримському екзархаті є п’ять парафій. Криму був нанесений серйозний удар. Одного часу всі священики були змушені покинути півострів, але потім повернулися. В Євпаторії нині є наш священик, який має відповідні документи і реєстрацію, може там вільно перебувати. Інші парафії, в Сімферополі, Севастополі, Ялті та Керчі, на жаль, сьогодні не мають постійних священиків. Однак вони отримують допомогу від релігійних організацій. Хоча закон і порядок не вповні там відновлені, проте, відповідно до імміграційного законодавства Російської Федерації, ті священики, які мають українське громадянство, можуть проживати протягом трьох місяців, а потім повинні покинути територію на місяць. Тепер п’ять наших священиків (василіанин, по два редемптористи і студити) на ротаційній основі виконують служіння в наших громадах. Тому всі п’ять парафій екзархату огорнуті пастирською опікою. Яке їхнє майбутнє? Теперішня кримська влада оголосила про необхідність перереєстрації всіх релігійних організацій до кінця цього року. Кожній із наших парафій доведеться перереєструватися. Проблема полягає в тому, що ініціатором процесу реєстрації повинна бути особа, яка має російський паспорт. Існує велика небезпека, що перереєстрація цих громад може стати правовим механізмом для ліквідації тих церков і релігійних організацій, які «влада» вважатиме нелояльними.

Кілька слів про Донецьк. Сьогодні екзархат у Донецьку опинився у вкрай важкій ситуації. Там іде війна. Дев’ять міст на території екзархату, в яких знаходяться наші церкви і громади, були захоплені терористами: там неможливо здійснювати пастирські обов’язки. Тринадцять із наших священнослужителів, зокрема єпископ Степан (Меньок), були змушені виїхати, тому що існує пряма загроза їхньому життю. Владику Степана врятувала Зарваницька Матір Божа. Коли він вирушив на прощу до Зарваниці, був здійснений напад на його дім. Крім того, захопили наш храм, зайняли монастир сестер служебниць у Донецьку.

З дев’яти міст, з яких нашим священикам довелося виїхати, лише у сімох здійснюється духовне служіння. Наші священики приїздять туди, щоразу ризикуючи життям, бо ж щоразу перетинають лінію фронту. Неможливо сьогодні душпастирювати в місті Горлівка, тому що ситуація там катастрофічна: немає доступу до вірян. Та попри війну, сорок сім священиків екзархату героїчно здійснюють своє служіння. Єпископ Степан, сучасний ісповідник віри, нині є біженцем, як і сотні тисяч біженців в Україні. Наша молитва необхідна містові Маріуполь, в якому є наша парафія і наш священик. Аналогічна ситуація в Криму та постраждалому від війни Донбасі.

Питання зміцнення наших структур у новостворених екзархатах і підтримка священнослужителів на цій території мають бути одним з наших пріоритетів руху на Схід. Як я вже згадував, перед нами постало багато викликів, на які ми не встигаємо відповідати. Ми повинні виробити механізм для пастирської опіки в кризових ситуаціях. Сподіваюся, що зможемо створити центр для координації пастирського служіння в таких ситуаціях. Ми також повинні продовжувати наші дії на міжнародній арені, щоб протистояти інформаційній війні.

Що ж у підсумку надихає релігійних лідерів стати пліч-о-пліч у найважливіших питаннях виживання України як молодої демократичної країни? Це любов до Бога і нашого народу, що є результатом наших стосунків із Господом. Мене постійно супроводжує молитва, написана митрополитом Андреєм Шептицьким (цей святий чоловік залишив  нам безліч молитов, які живлять нас і донині). Вона звучить так:

Всемогучий Боже і Царю Всесвіту, Спасителю наш Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна!

Споглянь милосердно і на наш український нарід, і на кожний інший нарід, що з повною надією припадає до Тебе, як до свого найліпшого Отця і премудрого Царя. Ми, діти цього народу, покірно послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив своєю святою кров’ю на хресті, а передусім любимо щирою християнською любов’ю наш український нарід. Тим то з любови до нього, а радше з любови до Тебе, наш Боже, благаємо:

Прости йому всі провини, поправ всі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів.

Зливай на нього безнастанно Твоє щедре благословення.

Це та молитва, яка нам в Україні дуже потрібна. Така ситуація, як наша,  породжує стільки гіркоти! Ворожнеча між народами заважає боротися з агресією. Вона займає глибоку духовну незворушність, щоб мати готовність захищати свою батьківщину і не дозволяти серцю забруднитися ненавистю до інших народів. Однак саме такої духовної стійкості ми очікуємо від своїх вірних. Ми хочемо, щоб вони знали, що Бог з нами, і саме тому Церква стоятиме зі своїм народом. Водночас ми бажаємо, щоб вони зрозуміли, що Бог любить також армію і громадян Росії. Як Бог може любити обидві сторони? Це риторичне запитання. Та хто міг би повірити в Бога, який любить тільки одну зі сторін? Це не виключає необхідності старатися розрізняти те, що правильно, і те, що неправильно. Це не виключає необхідності стояти за справедливість і істину, можливо, жертвуючи своїм життям. Але людська гідність вимагає від нас поваги до кожної людини і кожної нації, етнічної приналежності і релігійних традицій. Ці також діти Божі.

Наша Церква в ці трагічні часи є і буде проповідником надії. Сьогодні багато хотіли б, щоб Церква мовчала. Вони звинувачують нас у політизації Церкви, роблячи гучні заяви від імені нашого народу. Така поведінка схожа на поведінку злодіїв, які зв’язують свою жертву, змушують замовчати і грабують, а потім продовжують її катувати й шантажують, щоб мовчала і не засуджувала злочин, скоєний проти неї. Наша Церква не злякається. Наша Церква не буде мовчати!

Хай Господь дасть нам сили і благословення бути свідками віри, надії і любові.

Наша надія в Бозі!

 

 

+ Святослав,
Архиєпископ Києво-Галицький

Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви

Блаженніший Святослав у Австралії освятив каплицю Покрови Пресвятої Богородиці

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) сьогодні, 29 вересня, освятив каплицю Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ в так званій Маріїній Долині (Marian Valley), що неподалік міста Брісбен.

Маріїна Долина заснована для почитання Пречистої Діви Марії. Тут різні конфесії, релігійні громади різних національностей мають свої каплиці Пречистої, до якої здійснюють паломництва.

Каплицю нашої Церкви в Маріїній Долині заснували парафіяни Покрови Пресвятої Богородиці в місті Брісбен.

«Це справді велика ласка і вдячність Господу Богу, – сказав Предстоятель до вірних, – яку ми повинні скласти сьогодні за те, що першу зустріч з вашою парафією я маю тут. У Євангелії ми чули, як Марія зустріла Єлизавету. І про таємничий поцілунок, який Діва Марія дала їй… Молячись тут ми відчували присутність Святого Духа, відчували дух єднання, дух щастя, дух миру. Пречиста Діва поцілувала нас своїм таємничим поцілунком».

Блаженніший Святослав пригадав, що саме на Покрову було створено Українську повстанську армію. «Діва Марія покриває сьогодні українське військо, яке воює і захищає свободу й незалежність нашої держави, наших хлопців, які щодня віддають свої життя за нашу рідну землю», – каже проповідник.

«Нехай Діва Марія тримає під своїм Покровом кожного з вас. Нехай тут будуть вислухані всі молитви, які ви будете приносити до неї. Нехай Вона заопікується всіма нами, бо нема сильнішого покрову, сильнішої заступниці, захисниці ніж вона. Нехай Пречиста всіх нас покриє своїм святим омофором», – побажав Глава УГКЦ.

28 вересня 66 років тому в Австралії відправлено першу українську Літургію

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) сьогодні, 28 вересня, у Сіднеї під час урочистого прийому на честь його душпастирського візиту в Австралію пригадав, що рівно 66 років на австралійській землі вперше було відслужено українську Службу Божу.

«І через 66 років Господь Бог дає нам час знову молитися, бути разом», – відзначив Предстоятель УГКЦ.

«Я чув багато історій наших людей, – каже Блаженніший Святослав, – як вони приїхали на цю землю. Вони казали, що вони українці, а їм відповідали, що такого народу нема. Вони казали, що є вірними Української Греко-Католицької Церкви, а їм казали, що такої Церкви нема. Але сьогодні всі знають, хто такі українці».

Він розповів, що, відвідуючи українські парафії в Австралії, помітив важливу річ. «Де Церква і громадські, зокрема молодіжні й політичні, структури працюють разом, там є життя. Тільки-но громадське життя відокремлюється від церковного і релігійного, настає занепад. Наша Церква завжди була, є і буде зі своїм народом. Тому так важливо відчути, що чужа Церква, навіть більш досконала, ніколи не дасть того, що дасть своя рідна мати. Тому заохочую вас шукати задоволення своїх духовних потреб у душпастирів рідної Церкви», – наголосив Блаженніший Святослав.

Глава УГКЦ подякував громаді в Сіднеї, яка активно допомагала будувати Патріарший собор Воскресіння Христового в Києві. Загалом вірні в Австралії пожертвували 4,5 млн австралійських доларів.

Блаженніший Святослав подарував українській громаді пам’ятну медаль, яка була випущена торік до 1025-річчя Хрещення Русі-України.

Блаженніший Святослав у Сіднеї: «Ми сьогодні покликані зректися фальшивих уявлень про те, якою повинна бути Україна»

Узяти на себе свій хрест – значить піти тою життєвою дорогою, якою кличе нас Ісус Христос до себе. Не шукати інших доріг. Не заздрити ближньому, не думати, що комусь у житті живеться легше від мене, але йти тою дорогою, якою кличе мене Господь Бог, з усіма її труднощами і радощами.

Про це сьогодні, 28 вересня, під час Архиєрейської Літургії сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) у храмі Святого Андрія в Сіднеї.

Співслужили з Главою Церкви єпископ Пітер Коменсолі, Апостольський адміністратор Сіднейської архидієцезії, віце-ректор духовної семінарії «Добрий пастир» РКЦ Артур Гівней. Також чисельно прийшли помолитися семінаристи «Доброго пастиря».

Проповідник пояснив вірним, що означають слова Ісуса Христа «зречися себе самого і йди за мною». «Зректися себе самого означає зректися своїх фальшивих уявлень про власну вигоду і прийняти правду в усій її повноті, узяти на себе свій хрест. А йти за Христом означає не зупинятися на цій дорозі. Не стояти з цим хрестом, а йти вперед. Слова про хрест Христовий і про правила християнського життя по-особливому звучать для нас українців, для України в цілому», – відзначив Предстоятель. «Ми сьогодні, можливо, покликані, – вважає він, – зректися фальшивих уявлень про те, якою є чи повинна бути Україна».

Блаженніший Святослав пригадав слова Святішого Папи Франциска на канонізації Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ: вони мали відвагу споглядати на рани розп’ятого Христа під час ІІ Світової війни.

«Сьогодні, – каже Глава УГКЦ, – розпинають Христа у тілі нашої Церкви, стріляючи в нас. Якщо ми будемо зараз зупинятися, самі себе жаліти і плакати над своїми ранами, то не побачимо нового життя і воскресіння». «Тому Христос каже нам сьогодні: не сумуйте і не плачте. Беріть хрест і йдіть за мною в життя», – просить задуматися Блаженніший.

Він заохотив українців, вірних нашої Церкви, які живуть в Австралії, «не соромитися розп’ятого Христа». «Якщо ви шукаєте, в який спосіб зберегти всю ту спадщину, що її привезли ваші батьки на святу землю Австралії, пам’ятайте, що без хреста Господнього немає майбутнього. Бо тільки через нього виходить воскресіння», – наголосив проповідник австралійським українцям.

«Я прошу вас: любіть свою Церкву, користайте з її духовної сили, не шукайте духовної послуги в інших Церквах. Бо Христова Церква – це щось набагато більше, ніж людська культурна організація, яка зберігає якусь національну спадщину. Церква зберігає джерело вічного життя, постійної наснаги, сили і воскресіння. Сьогодні ми молимося, щоб Господь подав мир нашій українській землі, щоб через рани наших солдатів, волонтерів, через кров, яка була пролита на Майдані, Господь Бог дарував у належнім часі воскресіння, мир, свободу і незалежність нашій державі», – підкреслив Глава Церкви.

Блаженніший Святослав подякував за організацію його душпастирського візиту до Австралії владиці Петрові (Стасюку), Єпарху Австралії, Нової Зеландії та Океанії. Також подякував за те, що владика Петро супроводжує його по різних містах Австралії. Глава Церкви відзначив «плід праці» єпископа.

Також Предстоятель УГКЦ подякував настоятелеві храму Святого Андрія о. Симону Цькую, який теж супроводжував його в усій поїздці по Австралії.

Та особливо Глава Церкви подякував вірним Церкви, які так чисельно наповнили храм Святого Андрія. На Літургію прибули і вірні з парафій у Ньюкаслі та Воллон Гонгу, які через брак часу Блаженніший не міг відвідати.

Глава Церкви подарував храмові Святого Андрія, як і іншим храмам, які відвідував в Австралії, антимінс на згадку про свій візит.

Варто відзначити, що храм Святого Андрія споруджено 1962 року. Тут активно діє українська парафіяльна школа, дитячий садочок, який провадять сестри василіанки, для молоді існують різні заохочувальні гуртки.

Глава УГКЦ в Сіднеї відвідав парафіяльну школу, в якій навчається близько сімдесяти дітей

Збагнути глибину українського світу й української культури можна лише пізнавши віруючу українську душу, українське серце. Бо культура і наша мова – це вияв у матеріальний, видимий спосіб внутрішнього, духовного життя.

Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у день свята Воздвиження Хреста Господнього під час візиту до парафіяльної Школи імені митрополита Андрея Шептицького, яка цього року відзначатиме своє 45-річчя. Школа заснована при парафії Святого Андрія в Сіднеї; остання налічує близько 70 дітей різного віку.

Школярі до зустрічі зі своїм Патріархом підготували українські пісні, танці та різні сценки. «Скільки ця школа пережила різних випробувань! Гадаю, це показує, наскільки вона міцна і потрібна українській Церкві та українському народові», – зауважив Предстоятель.

На думку Глави Церкви, особливістю цієї школи є те, що це парафіяльна школа. «Користаючи з нагоди, що тут є очільники СУМу (Спілка української молоді) і «Пласту», хочу підкреслити – аби вповні зберегти нашу спадщину і традицію, не можна відділяти Церкву від громадських організацій. Хто хоче розпізнати українську культуру, але не бере до уваги уваги її духовної культури, подібний до людини, котра не знає, в які двері зайти до хати. І так постійно довкола хати ходить, заглядає у вікна, але ніколи не може потрапити і пізнати зсередини душу українця», – вважає Блаженніший Святослав. «Гадаю, успіх цієї школи полягає в тому, що вона зуміла зберегти духовне і культурно-національне», – сказав Предстоятель УГКЦ.

Блаженніший подякував учителям, які працюють з дітьми, і батькам, які плекають своє, рідне. «Бо якщо вдома перестануть говорити рідною мовою, то, будьте певні, що ні церква, ні школа не допоможе вам цього зробити», – вважає він. Також Глава Церкви подякував учням української парафіяльної школи в Сіднеї. «Ви не тільки добрі співаки і танцюристи, а й декламатори і гумористи», – зазначив Блаженніший Святослав.

«Великого Божого благословення вам, наснаги, аби духовне і культурне, громадське і церковне, дитяче і доросле, українське і австралійське завжди разом, нероздільно вміли співіснувати і розвиватися», – побажав Глава УГКЦ.

Глава УГКЦ на Воздвиження Хреста Господнього: Церква запрошує приступити до Хреста як до джерела правди і життя

Церква запрошує всіх своїх дітей поклонятися не лише Хресту, а й приступити до нього як до джерела правди і життя.
Про це сьогодні, на свято Воздвиження Хреста Господнього, сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) під час Архиєрейської Літургії в храмі УГКЦ Святого Андрія в Сіднеї (Австралія).

Свято Воздвиження Хреста Господнього – це одне з найбільших свят у літургійному році.

Проповідник наголосив, що для нас християн Хрест має глибоке значення. Хрест – символ нашої християнської віри. «Коли наш Спаситель помер на хресті, Хрест став засобом нашого життя», – каже він.

«Сьогодні Церква показує нам, що Хрест – дерево життя. Хрест – не символ смерті, а саме чЧесний і Животворящий. Церква запрошує всіх своїх дітей поклонятися не лише Хресту, а й приступити до нього як до джерела правди і життя», – наголосив Блаженніший Святослав.

«Навіть коли ми когось проводжаємо до гробу, то на той гріб ставимо чесний і животворящий Хрест як знак надії на воскресіння. Ми кажемо, що той, хто відходить від нас у вічність, засинає. Він уснув у надії воскресіння», – переконує Глава Церкви.

«Нехай сьогоднішнє свято буде для нас святом радості надії. Нехай сьогоднішнє свято допоможе відкрити нам силу і глибину нашої християнської віри», – побажав вірним Глава Церкви.

Співслужив Блаженнішому Святославові Владика Петро (Стасюк).

Помолитися разом з вірними УГКЦ прийшли також місцеві священики УПЦ КП та УАПЦ.

Глава УГКЦ висловив сподівання, що стандарти австралійської демократії стануть прикладом для європейської

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) зустрівся в будинку Парламенту в Канберрі з парламентською «австралійсько-українською групою дружби», до якої входять члени різних політичних партій Парламенту Австралії.

Під час зустрічі Глава Церкви подякував депутатам Австралії за підтримку України. Наголосив, що для нашої країни це дуже величний жест. Він розповів про Революцію гідності: за що і проти чого вийшли українці на Майдан. Блаженніший Святослав також висловив своє бачення ситуації  в Україні сьогодні.

У бесіді з парламентаріями Предстоятель наголосив, що людська гідність є наріжним каменем кожної демократії. «Якщо політика починає перекреслювати людську гідність або ставати над нею, тоді така демократія зазнає краху. Дуже часто ми бачимо, як в Європі гроші можуть бути важливішими за людину і людську гідність. Тоді така політика і така демократія є корумпованою. Сподіваємося, що ті стандарти, які показує австралійська демократія, будуть прикладом для європейської, у тому числі і української», – зазначив Блаженніший Святослав.

Пізніше Глава УГКЦ був присутній на робочому засіданні Парламенту Австралії як спеціальний високий гість Прем’єр-міністра Австралії Тоні Еботта. Парламентарії дружньо привітали Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви.

Блаженніший Святослав проголосив храм у Канберрі паломницьким місцем

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час Архиєрейської Літургії проголосив сьогодні, 25 вересня, храм Святого князя Володимира в столиці Австралії Канберрі паломницьким місцем для всіх вірних українських греко-католиків, що живуть в Австралії.

Блаженніший Святослав передав до храму Святого князя Володимира мощі священномученика Володимира Прийми, якого минулого року в Страдчі було проголошено покровителем мирян УГКЦ.

Верховний Архиєпископ зазначив, що молиться, аби наші люди в Австралії ніколи не втратили віри своїх батьків і ніколи не перестали бути самими собою.

Співслужили з Главою Церкви Апостольський нунцій в Австралії Пол Галагер та владика Петро (Стасюк), Єпарх Австралії, Нової Зеландії та Океанії.

Варто відзначити, що настоятелем храму Святого Володимира є о. Лоуренс Фут, який не має українського коріння, але зумів вивчити українську мову. І вже багато років служить нашій Церкві. Водночас о. Лоуренс є капеланом для студентів і викладачів Австралійського національного університету в Канберрі.

Разом помолитися з Блаженнішим Святославом прийшов з родиною о. Михайло Соломко – настоятель храму Святого Миколая Чудотворця Української Автокефальної Православної Церкви. Перед цим Глава Церкви помолився за упокій душ біля пам’ятника Голодомору 1932-1933 років, який знаходиться на подвір’ї храму Святого Миколая Чудотворця УАПЦ.

На Богослужіння з Главою УГКЦ прийшов і тимчасово повірений у справах України в Австралії пан Микола Джиджора з родиною.

Глава УГКЦ у Канберрі провів зустріч з представниками влади та опозиції Австралії

Глава Української Греко-Католицької Церкви під час душпастирського візиту до Австралії в будинку Парламенту зустрівся з міністром соціальної політики Австралії Кевіном Андрюсом та лідером федеральної опозиції Австралії Біллом Шортеном. Під час зустрічі Глава УГКЦ подякував міністрові Андрюсу за підтримку, яку надає австралійський Уряд Україні. Для України сьогодні це дуже важливо.

Також Глава Церкви подякував високопосадовцю за підтримку української діаспори в Австралії. Крім того, Блаженніший Святослав висловив радість, що Австралія вирішила відкрити своє дипломатичне представництво в Україні. Глава Церкви розповів австралійському урядовцеві, що для того аби відвідати Австралію, він мусив отримати візу в австралійському консульстві в Москві. За його словами, з відкриттям посольства відкриється і нова сторінка у відносинах між Австралією та Україною.

Наприкінці зустрічі міністр Кевін Андрюс та Глава УГКЦ обмінялися подарунками. Пан Андрюс подарував Блаженнішому скляну тацю в аборигенському стилі. А Глава Церкви – презентаційне видання про нашу Церкву англійською мовою.

Після цього Глава УГКЦ зустрівся з лідером федеральної опозиції Австралії Біллом Шортеном. Австралійський опозиціонер попросив Главу Церкви розповісти про релігійну ситуацію в Україні, зокрема про становище єврейських громад. Блаженніший Святослав наголосив, що в Україні нема жодних релігійних конфліктів. Повідомив, що в нас діє Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій, до якої входять представники всіх релігій та віросповідань в Україні. І ВРЦіРО завжди приймає єдине рішення.

Предстоятель подякував панові Шортену за підтримку України і подарував йому презентаційне видання про УГКЦ.

Слід відзначити, що участь у зустрічі також взяли: владика Петро (Стасюк),  голова єпархіальної ради Марія Яроцька та генеральний секретар Світового конгресу українців Стефан Романів.

Глава УГКЦ в Австралії: «Наш народ вистояв у часи Другої світової війни, то і в сьогоднішній війні вистоїть»

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук), перебуваючи з душпастирським візитом у Австралії, відвідав дім «Kalyna Care» для українців похилого віку, що неподалік Мельбурна.

«Відвідуючи різні парафії Австралійської єпархії, дуже хотів побувати у вас у цьому домі, аби ви відчули й зрозуміли, що ваша Церква-мама пам’ятає про вас, любить вас, молиться за вас. Ви, старші батьки, матері є великим стадом нашої Церкви. Увесь досвід вашого життя, усі страждання і труднощі, які ви пережили у своєму житті, досвід вашої віри, ваша молитва і навіть ваші терпіння є великим спадком нашої Церкви», – сказав Блаженніший Святослав до найстарших вірних Церкви на території континенту.

Варто відзначити, що практично всі українці в Австралії старшого віку приїхали сюди в 1948-1950 роках, не бажаючи повертатися з німецьких таборів у сталінський терор. Свого часу в української громади виникла ідея побудувати дім «Kalyna Care» для людей похилого віку. Нині майже 90 відсотків його мешканців – українці. «Kalyna Care» існує з 1990 року. Його будували як наші парафіяни, так і міська влада. Благодійники Віктор Рудевич і Мая Грудка сприяли у виділення землі, архітектор Марія Яроцька, сьогодні голова єпархіальної ради, склала проект комплексу.

Своїм візитом, за словами Предстоятеля, він хотів показати, якими дорогими й цінними ці люди є для Церкви. На згадку про відвідини Блаженніший  Святослав освятив ікону Покрови Пречистої Діви Марії і закликав літніх людей приходити до Богородиці по допомогу переносити немочі.

Того ж дня Глава УГКЦ відвідав парафію Успіння Пресвятої Богородиці в Ардірі (штат Вікторія). Тут високий гість освятив місійний хрест на подвір’ї храму. «Хрест – знак примирення. Якщо ми довго носимо у своїй душі якийсь гріх, то він нас ранить, робить наше життя невпорядкованим, розбитим. Але коли людина примирюється з Богом, особливо через таїнство Сповіді, в її душі наступає мир. Тому ми кажемо, що хрест є знаком миру. Сьогодні деякі люди шукають собі інших знаків миру, але іншого знаку нема і ніколи не буде», – зауважив Предстоятель. Він закликав вірних в Ардірі, вклоняючись до цього хреста, молитися за мир у всьому світі.

В Ардірі, як і в інших парафіях під час душпастирського візиту до Австралії, Блаженніший Святослав молився і спілкувався з парафіянами. Парох храму о. Зенон Хоркавий розповів вражаючу історію, як в 1948-1950 роках наші люди приїжджали з німецьких таборів на континент. Відбирали найкращих: здорових, освічених. А після їхнього приїзду тодішня австралійська влада робила все для їхньої асиміляції…

Кожна парафія – це своя історія. Кожний вірний – це ще інші історії. Старше покоління, яке ще добре розмовляє українською, поступово відходить, але приходить нове, котре, як тут люблять жартувати, «half на пів» чи «пів на half». Але їхня Церква для них залишається. Цікаво деколи спостерігати, як, наприклад, молодий тато, український виходець, і мама-англійка поєднують дві культури у своїй родині. Мама не лише не заперечує, щоб діти виховувалася в українському дусі, а й сама долучається до церкви, до української громади, робить власними руками своїй малечі віночки, вдягає у вишиванки…

Глава Церкви зауважив, що ми всі, вірні своєї Церкви, українці, повинні плекати власну національну пам’ять: «Це наше багатство… Мене часом запитують, на кого я опираюся. Я почав замислюватися над цим. Властиво, я спираюся на досвід християнської віри тих людей, з якими зустрічаюся. Тому досвід любові до Бога і до своєї Церкви є великою опорою. Бо розумієш, якщо ті люди колись змогли, то і ти зможеш. Якщо наш народ зумів вистояти в часи Другої світової війни, то і в сьогоднішній війні вистоїть. Але лише тоді, коли в центрі нашого життя буде Господь Бог і Христова Церква».

З Ардіра Глава Церкви подався до Джилогу, де разом із вірними молився до Богородиці. У Джилонгу український греко-католицький храм має назву Покрови Пресвятої Богородиці. У зв’язку з цим Блаженніший Святослав пригадав вірним, що ще князь Ярослав Мудрий віддав під Покров Богородиці наші українські землі, а цього року, під час Революції гідності в Україні, наша Церква урочисто відновила цей Акт посвяти. І протягом історії українське військо завжди прибігало під Покров Богородиці. А Українська повстанська армія зародилася саме на Різдво Діви Марії. Богородиця є посередницею усіх благодатних, вона чує кожну молитву. «Тому ваші батьки, які переїжджали через океани на кораблях удень і вночі, у бурю і сонце прикликали Богородицю», – сказав Верховний Архиєпископ.

Глава Церкви відзначив довге служіння в Джилогу о. Зенона Хоркавого, який віддав парафії Покрови Пресвятої Богородиці 20 років служіння. «Гадаю, рідко де є така парафія, щоб сам священик розписав храм», – зауважив Блаженніший Святослав. Крім того, цей священик зібрав величезну колекцію ікон в Україні. З часом о. Зенон передав колекцію на зберігання Львівській духовній семінарії, ректором якої на той час був Блаженніший Святослав.

Проповідник також відзначив, що йому було приємно зустріти на австралійській землі о. Ігоря Бакая, який зараз є парохом парафії Покрови Пресвятої Богородиці в Джилонгу. Отець Ігор учився в семінарії разом із Блаженнішим. Високий гість відзначив, що о. Ігор є справді глибоко молитовний священик.

Того ж дня Глава Церкви помолився в місцевому храмі Української Автокефальної Православної Церкви.