Великоднє привітання Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава

Навіть в обставинах війни ми перебуваємо у пасхальній ході в якісно нову дійсність. Ми перебуваємо в ході від рабства до свободи, від смерті до життя. І навіть тоді, коли нам сумно, – у Воскресінні ми радіємо. Коли нам є важко, то в пасхальній ході ми отримуємо нові сили. І в тій ході разом з Христом співаємо пісню перемоги над гріхом і смертю, над смутком і відчаєм!

Такими словами вітає Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, із святом Воскресіння Христового усіх вірних та людей доброї волі.

Він наголошує, що у цей день Церква проголошує дивний перехід Христа від смерті і страждань до воскресіння і життя. В цей перехід ми разом із Христом також вирушаємо.

«Дозвольте цього дня усіх вас привітати і цією радістю з вами поділитися: з тими, хто страждає, воює, будує, з тими хто далеко від дому, які сьогодні живуть на різних континентах земної кулі, але в цій пасхальній ході ми єдині, як Церква, як Божий люд, як народ в дорозі до воскресіння», – каже Блаженніший Святослав.

Звернення Блаженнішого Святослава з приводу тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви і всіх людей доброї волі з приводу тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи.

Я кличу сьогодні проти вас на свідків небо й землю;
життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття.
Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству.

Втор. 30, 19

Дорогі в Христі!

Двадцять шостого квітня минає 30 років із часу аварії на Чорнобильській атомній електростанції, яка призвела до найбільшої в історії людства соціально-екологічної атомної катастрофи. Внаслідок вибуху реактора і радіаційного забруднення безмірних просторів постраждали мільйони людей. Сотні тисяч були змушені покинути свої домівки, тікаючи від нищівної дії радіації, багато хто втратив здоров’я і навіть життя. Мільйони людей ще й сьогодні живуть на забруднених територіях.

Особливо від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС постраждали ліквідатори, які ціною свого здоров’я та життя зупинили поширення вбивчої радіоактивної хвилі і не допустили атомної катастрофи ще більш глобальних масштабів. Пам’ятаючи про цей їхній жертовний чин, у вдячності й пошані має нині схилити перед ними голову весь наш народ і цілий світ.

Навіть через три десятки років від цієї трагедії мусимо з жалем припускати, що Чорнобиль ще довго буде «плодоносити» на нашій землі і в сусідніх країнах. Нині ми можемо побачити лише верхівку айсберга багатогранних медичних, соціальних, економічних та екологічних проблем, які фокусуються в долях постраждалих. Їхній біль стає ще дошкульнішим на тлі суспільної байдужості та недостатніх зусиль з боку державної влади.

Справді, багато постраждалих від Чорнобильської катастрофи почуваються забутими і залишеними сам-на-сам зі своїми хворобами, проблемами та щоденними викликами. Самотність у болі є подвійним болем. Радіація отруює навколишнє середовище та нищить людське тіло, натомість байдужість руйнує душу людини, заподіюючи смерть таким фундаментальним почуттям, як милосердя, співчуття і солідарність із стражденними. А без цих почуттів людське середовище перетворюється на пустелю, в якій майже неможливо жити.

Святіший Отець Франциск проголосив 2016 рік Роком Божого милосердя, що є особливим імпульсом для пробудження приспаного плином часу і байдужістю сумління та вияву чесноти солідарності стосовно всіх потребуючих, а зокрема – постраждалих від наслідків Чорнобильської аварії. Кожен зрілий християнин, кожен свідомий громадянин і кожна відповідальна громадська чи державна інституція повинні зробити все від них залежне, щоб простягнути руку дієвої допомоги тим, хто донині несе хрест наслідків цієї техногенної катастрофи. До чинної любові й солідарності з постраждалими закликаю особливо духовенство і мирян нашої Церкви. Ревною молитвою, захистом справедливих прав постраждалих, щирою людською підтримкою маємо виявити їм нашу близькість і християнське милосердя.

Проте пам’ять про Чорнобиль означає не лише плекання вдячності ліквідаторам і турботу про захист прав постраждалих. Вона передбачає рівно ж відповідальне ставлення до Богом даного створіння. Трагедія тридцятирічної давнини чітко показала, якою загрозою для людства може стати технічний прогрес, поставлений на служіння ідеології та позбавлений етичних і моральних принципів.

Господь дає людині велику владу над створінням, проте цей дар передбачає і неабияку відповідальність, – відповідальність за природні ресурси та навколишнє середовище, яке є нашим спільним домом і має бути затишним та безпечним помешканням для прийдешніх поколінь. Одначе навіть поверховий погляд на хижацьке ставлення до природи, на засміченість наших річок, полів і доріг, на безоглядне вирубування лісів і карпатських схилів дає підстави ствердити про наявність у нашому суспільстві руйнівної моральної вади – невдячності супроти Творця і гідної кари безвідповідальності перед наступними поколіннями.

Справжня і жива пам’ять – це вироблення постійно діючих механізмів захисту та надання належної соціальної опіки всім, хто постраждав від цієї мегакатастрофи. Навіть більше, пам’ять про це атомне лихо вимагає відповідної політики у сфері енергетики, щоб вона керувалася пріоритетом етики над технікою і стояла на служінні гарантуванню основоположних прав та оправданих потреб людей, а не загрожувала їх благополуччю і життю. Відповідно, необхідно розвивати та впроваджувати більш сталі та безпечні для людини й довкілля джерела енергії.

Дорогі в Христі! Двадцять шостого квітня об’єднаймося в молитві за упокій душ усіх, хто став жертвою Чорнобильського лиха, благаючи, щоб воскреслий Спаситель прийняв їх у свої вічні батьківські обійми. Водночас прохаймо Господа зіслати на нашу землю свого Святого Духа, який оживляє і відновлює обличчя землі (пор. Пс. 104, 30). Нехай цей Дух воскреслого Христа торкнеться наших сердець, наповнить їх страхом Божим, пошаною природи і любов’ю одне до одного. Нехай усіх нас береже своєю материнською опікою Пресвята Богородиця – Цариця і Мати української землі!

Благословення Господнє на вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Лазареву суботу, 23 квітня 2016 року Божого

Послання Блаженнішого Святослава до молоді

…Хабар губить серце (Екл. 7, 7).

Дорога в Христі українська молоде!

Квітна неділя є традиційною нагодою звернутися до вас окремим словом. Проте бажаю відразу вас запевнити, що ви завжди є в моєму серці та молитвах і під особливою опікою нашої Церкви, надто тепер, коли випробування, що їх зазнає наша країна вже понад два роки, вимагають від кожного з нас жертовності, відданості та віри.

Ми є очевидцями справді історичних подій, величезних змін і викликів. Ба більше, ми отримали справжнє благословення бути співтворцями цих змін, відчути відповідальність за своє життя тепер і за майбутнє, що спільно будуємо. Багато поколінь перед вами щиро прагнули  посідати особисту відповідальність за розвиток українського суспільства, проте вповні не могли її здобути, а вам, молоді люди, вона дана як дар, як великий скарб, що ним ви покликані добре розпорядитися.

Сьогодні наша Церква відзначає Торжественний в’їзд Христа в Єрусалим. У цьому святі так символічно і виразно відкривається таїнство Господнього служіння та людського буття: слава і жертва. Прославлений людьми через те, що воскресив Лазаря, Христос входить у Святе місто, щоб страждати і показати славу, яка досі людям була не знана. Саме молодь звернула особливу увагу на новину про Христовий вхід до Єрусалима: ось Той, хто несе зміну; ось Той, хто може здійснити наші мрії; ось Той, Хто веде до свободи!

Він таїнственно визволяє від чужої влади і влади фарисеїв, від фальшивої релігії та неправди. Проте свобода чи визволення від іноземного поневолення або внутрішнього гніту не є остаточним завданням. Христос звільняє для вищої мети: для живого спілкування з Богом, будування стосунків з іншими, буття собою, свідомого вибору добра. Саме у свідомому виборі добра, а не в уявній незалежності від усього, полягає справжня свобода.

Перед молодими людьми в Україні часто постають питання: що означає дотримуватися Господніх заповідей? Як пристосувати приписи, дані дві тисячі років тому, до свого життя?

Сьогодні хочу роздумати над темою, яку цього року наша Церква обрала центральною для свого суспільного послання. Ідеться про боротьбу з гріхом корупції, який, як вірус, поширився на всі сфери нашого життя.

Звернімо увагу, що однією з перших дій Христа після входу до Єрусалима було очищення храму – центрального осередку життя ізраїльського люду, місця не лише релігійного, а й суспільного значення. Господь викидає з нього різного роду торговців. Адже там, де йдеться про речі основоположні, про святість, не місце для торгу. Ми можемо тут сміливо провести паралель із важливими суспільними засадами. Бо суспільні правда і справедливість є також речами фундаментальними та принциповими і не можуть бути предметом торгівлі.

Корупція руйнує суспільну свободу. Це духовне і моральне поневолення суперечить гідності людини, відбирає майбутнє, викривлює стосунки між людьми. Для корумпованої особи інші люди є просто засобами для досягнення вигоди. Така особа не вміє любити. Папа Франциск каже: «Скорумпований не знає ані братерства, ані приязні, для нього існують лише співучасники».

Окремим видом зла, яке багато з вас відчувають найгостріше, є корупція в освіті.  Вона приносить вам моральне спустошення та безнадію. Коли дитина із шкільної лави починає усвідомлювати, що формула успіху – це обман і хитрість, а не талант і праця, то її відчуття справедливості притуплюється. Згодом таке розуміння, що справедливості не існує, а закон можна порушити – учень чи студент несе далі.

Христос, який сьогодні входить до Єрусалима, каже нам, що не тільки можливо, а й вкрай потрібно творити простори чесності, вчитися не піддаватися спокусі. Молодь, яка стала рушієм багатьох змін, що їх ми переживаємо зараз, має бути в авангарді звільнення від корупції, насамперед в освіті. І з радістю можемо ствердити, що часто так і є. Однак боляче спостерігати, коли багато з тих, що стояли на Майдані і були готові померти за майбутнє країни та за чесні правила гри, зараз готові йти на компроміси із власним сумлінням заради досягнення якихось маленьких цілей чи тимчасових полегшень. Дати хабар і дістати кращу оцінку, заплатити і отримати готову дипломну роботу, схитрувати і скласти іспит, не докладаючи зусиль…

Дорогі молоді люди, ви варті найкращого! Бажайте великого! Не дозволяйте нікому применшувати свої мрії чи амбіції! Вчіться! Працюйте! Будьте чесними! Не давайте хабарів та не мовчіть, коли їх у вас вимагають! Корупція боїться світла і публічності. Для того щоб отримати добру оцінку чи диплом, не потрібно багато – просто чесно вивчіть предмет. Щоб отримати добре місце роботи – просто докладіть зусиль. І так, непомітно для себе, складаючи іспит за іспитом, ви складатимете іспит з життя.

Не бійтеся того, що спочатку почуватиметеся безсилими і вам кричатимуть навздогін: «Дивак! Ускладнює собі життя». Такими самими диваками в очах фарисеїв виглядали молоді люди, які стелили свій одяг перед Ісусом, що входив у царське місто, та зрізали молоде гілля з дерев, вигукуючи: «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»

Спротив корупції викликає шалену протидію тих, хто не бажає змін. Так само і законовчителі вимагали від Ісуса, щоб молодь замовчала. Одначе Його відповідь була: «Якщо вони замовкнуть – каміння кричатиме!» Якщо замовкне сьогодні перед неправдою молоде серце – заволає до Бога сама українська земля!

У корумпованому суспільстві важко відразу змінити всю систему. Ефективною є тактика малих кроків, а принциповість навіть у дрібних речах виховує чуйність. Добро захоплює і поширюється. Ваш маленький чесний вчинок може зворушити навіть найбільш скорумповане серце, а приклад надихнути інших бути стійкими до спокус. Принципова меншість здатна змінювати правила взаємостосунків – ми були свідками цього на українських майданах.

Щоб долучатися до змін, які перевершують нас самих, а не залишатися на рівні особистої боротьби, необхідно об’єднуватися. Шукайте однодумців, і будьте певні, що серед ваших ровесників знайдуться тисячі тих, хто скаже: «Я не даю і не беру хабарів!» Цим ви допоможете відновити довіру і дух спільності, які руйнує корупція в нашому суспільстві. Церква завжди вас підтримає в цьому русі чесності.

Проте звільнення від корупції не є самодостатнім – це лише свобода «від» чогось: від залежності і поневолення неправдою та злом. Свобода лише як можливість вибору ще не є справжньою. Людина покликана не просто обирати, а обирати добро! Християнська свобода є свободою «для»: для істинної любові, для зросту, для успіху, для перемоги та побудови кращого майбуття. Популярна нині теорія, яка говорить, що головна цінність свободи полягає в самій можливості вибору, нівелює поняття відповідальності за здійснений вибір. Щоб стати господарем власного життя та співтворцем Божої волі – треба бути готовим нести за них відповідальність. Бути вільним – означає обирати благо для суспільства, будувати вільну і незалежну Україну.

Оновлення суспільства – це дар від Бога, що актуалізується через наш вибір. Ми не маємо права залишити після себе зіпсоване суспільство. Саме молодь має той дар, щоб спонтанно вибрати добро, Бога і закон, як ті молоді люди, що побачили в Христі справжнього Спасителя і Месію при вході до Єрусалима.

Дорогі в Христі молоді друзі! У цей Святий рік Божого милосердя зичу всім вам оновитися в любові нашого милосердного Бога. Дорогою до свята Пасхи Господньої заохочую вас приступити до Таїнства Божого милосердя – Сповіді – і стати причасниками Його любові у Святому Таїнстві Євхаристії. Із нетерпінням чекаю зустрічі з вами під час традиційної Всеукраїнської прощі до Зарваниці та на Світовому дні молоді у Кракові!

Благословення Господнє на вас!

 

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при  Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Акафістову суботу, 16 квітня  2016 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 24 квітня цього року.

Заклик Блаженнішого Святослава долучитися до збірки, проголошеної Святішим Отцем для гуманітарної допомоги в Україні

Всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям Української Греко-Католицької Церкви в Україні.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі отці,

як ви вже знаєте, Святіший Отець Франциск, Папа Римський, виявляючи турботу та солідарність зі страждаючим від військової агресії народом України, виступив із закликом провести в неділю, 24 квітня, у всіх католицьких храмах Європи збір пожертв для гуманітарної допомоги в Україні.

Цей заклик Вселенський Архиєрей проголосив у Неділю Божого милосердя, 3 квітня 2016 року, зокрема кажучи: «Моя думка лине до всіх народів, найбільше спраглих примирення та миру. Зокрема, маю на увазі тут, у Європі, драму тих, хто переносить наслідки насильства в Україні: тих, які перебувають на теренах, охоплених військовими діями, які вже викликали тисячі смертей, і понад мільйон тих, хто були змушені залишити ці території з огляду на важку ситуацію, яка й далі триває. Це, насамперед, стосується похилих віком осіб та дітей. Крім того, що я постійно супроводжую їх своїми думками та молитвою, я вирішив виступити з ініціативою гуманітарної підтримки на їхню користь. З цією метою у неділю, 24 квітня, в усіх католицьких церквах Європи буде проведено спеціальну збірку. Заохочую вірних приєднатися до цієї ініціативи своїми щедрими пожертвами. Цей жест милосердної любові, крім полегшення матеріальних страждань, має на меті висловити мою особисту та всієї Церкви близькість і солідарність. Висловлюю щире побажання, щоб це змогло допомогти без подальших зволікань сприянню мирові і пошані до права на цій землі, що зазнала дуже багато випробувань».

Сприйнявши з глибоким зворушенням та щирою вдячністю цей батьківський жест Святішого Отця, закликаю всіх душпастирів та вірних УГКЦ активно долучитися до цієї збірки та провести її у Квітну неділю, 24 квітня, згідно з практичними вказівками та розпорядженнями єпархіальних єпископів. Збір пожертв для гуманітарної допомоги відбуватиметься в Україні та в Західній Європі – на заклик Святішого Отця, як рівно ж – на наше прохання – у всіх греко-католицьких парафіях Північної та Південної Америки і Австралії. Кошти, зібрані в рамках цієї збірки, стануть нашим церковним вкладом у вселенське діло милосердя для стражденних братів і сестер в Україні.

Нехай Господь прийме кожну лепту, складену з любов’ю, та винагородить кожному жертводавцеві сторицею на цьому світі і вічним блаженством – у прийдешньому!

Благословення Господнє на вас!

+ Святослав

Великоднє Послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

З дівственного лона з’явився первенець – Христос,
якого, як людину, Агнцем названо
і непорочним, бо не зазнав гріховної скверні.
Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься.

Пісня 4 Канону Пасхи

Дорогі в Христі!

Сьогодні ми знову по всій Україні й на поселеннях вітаємо одне одного зі світлим святом Воскресіння Христового. «Христос воскрес!» – цей благовісний привіт для нас, християн, є початком і кінцем нашої проповіді, серцевиною нашої віри, основою нашої надії та звершенням нашої любові. Хоч це вже третій рік, коли ми зустрічаємо Христову Пасху в контексті нового для українського народу хресного ходу – війни і знущання з боку сил зла, цей день щоразу оновлює нас у радості й надії Божих дітей, упевнених у Господній перемозі над диявольськими підступами, брехнею і злобою.

З дівственного лона з’явився первенець – Христос, якого, як людину, Агнцем названо.

Яка незбагненна глибина Божого милосердя до людини! Господь «не одвернувся до краю від створіння свого, яке Він створив, і не забув діла рук своїх» (див. Анафора Літургії Василія Великого). У переломний момент людської історії Творець Всесвіту тихо, без великого розголосу увійшов в людську історію в спосіб нечуваний і неочікуваний. Єдинородний Божий Син став первенцем Діви з Назарета, щоб як єдиний святий і непорочний, без гріховної плями, принести себе в жертву спасіння нашого ради.

Чи потребує Господь Бог людської жертви? Зовсім ні! Це ми, що створені на Божий образ і подобу, маємо потребу посвятитися Йому, упорядкувати своє життя згідно з Божими заповідями, визнати, що все, чим ми є, належить Йому. Єдиний, хто був здатний принести таку досконалу жертву Небесному Отцеві, – Богочоловік, Ісус Христос, непорочний Агнець, який, хоч сам невинний, від імені всього людства віддав себе Богові і своїм воскресінням із мертвих простелив нам шлях до вічного життя.

Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься.

Старозавітна Пасха згадує знаменну подію, коли Господь визволив свій вибраний народ з єгипетської неволі, а смертоносний ангел обминув кожний дім, двері якого були позначені кров’ю пасхального ягняти. Власне, перше значення єврейського слова «песах», яким було названо свято, вказує на образ Божої кари, яка «обходить», «обминає». Тож коли ми співаємо, що Христос – наша Пасха, то звеличуємо Того, через кого маємо можливість уникнути наслідків наших гріхів, але якщо твердо вирішимо вийти з дому неволі гріха і пристрастей, якщо покаємось і підемо слідами Його Євангелія. Він бо спас нас своєю кров’ю! «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти, передбаченого перед заснуванням світу і об’явленого, ради вас, останніми часами» , – читаємо в Першому посланні  апостола Петра (1, 18-20).

Це слово спасіння, одначе, сприймає не кожен. Говорити про Ісуса Христа – Агнця на хресті розп’ятого, у сучасних обставинах так само проблематично, як це було в часи ранніх християн. Усвідомлюючи це, святий Павло казав: «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу!» (1 Кор. 1, 18-19). Хоча Христове Євангеліє проповідується вже майже дві тисячі років, часто стається так, що світ, навіть той, який вважає себе християнським, далі розуміє тільки мову багатства, сили, зброї та влади. Прояви безумства сильних світу цього ніколи не зникають з арени історії. Навпаки, набирають різних форм: імперій, рейхів, союзів, федерацій – на чолі з людьми, які ставлять себе на місце Бога, а власну ницість накидають іншим як мірило істини.

Проте водночас у кожному поколінні знаходяться ті, що бачать Божі шляхи, ті, що вміють бути тихими Божими агнцями історії свого народу, ті, що наслідують Божу покору, лагідність і дух жертви, ті, що усвідомлюють – що хрести й терпіння не тільки минають, але що без них немає воскресіння. Такими в нинішніх обставинах є тисячі синів і дочок нашого народу, які жертвують своїм життям за нашу свободу і незалежність. У воскреслому Ісусі, нашому невинному Агнцеві, відкривається нам пасхальна цінність їхньої чистої жертви, що виводить нас з дому неволі,  – відкривається нам зміст терпіння всієї України на зорі нового тисячоліття.

Найчастіше саме в слабкості та немочі проявляється Божа сила і мудрість. Тому важливо не дати себе ні звести, ні знеохотити в нашій борні, бо те, проти чого ми боремося, – це прояви нечистого духа, який трясеться, валиться на землю, піниться і качається, бо знає, що в крові пасхального непорочного Агнця настав йому кінець (пор. Мр. 9, 17-27). Воскреслий Христос, який через страждання і смерть переводить нас у воскресіння та життя вічне, приходить до нас сьогодні, показуючи рани на своєму прославленому тілі. Як колись до наляканих апостолів, каже до нас, своїх учнів: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших?» (Лк. 24, 38).

Скільки ми вже пережили «неможливого», що стало можливим для тих, хто твердо тримався віри у воскреслого Господа! Сімдесят років тому лукавий уже не вперше задумав розіп’яти наш народ і загнати нашу Церкву в гріб. Однак вона, на подив усього світу, воскресла і стала сильнішою ніж будь-коли у своїй історії. На Львівському псевдособорі 1946 року ворог намагався в насильницький спосіб відірвати нас від єдності з Наступником апостола Петра. Проте сьогодні ми є живими свідками того, як кров мучеників та ісповідників нашої Церкви запечатала навіки це католицьке єднання і стала силою невмирущості й воскресіння України, знаком єднання її народу та рушієм оновлення її суспільства. Саме в такому свідченні віри у воскресіння можливе і справжнє єднання Церков України, відновлення єдиної Церкви київського християнства, яку передав нам у спадок рівноапостольний князь Володимир.

Дорогі в Христі! Воскреслий Господь кличе нас до досконалості. Утім, джерелом усякої досконалості є лише Він сам – наш Спаситель, який робить довершеним та справді цінним і тривким плід нашого зусилля. Коли нам ще далеко до досконалості, коли наша держава ще не є такою, про яку ми мріємо, не сміймо відмовитися від нашого зусилля – будувати, жити і змагатися за Бога і Україну, бо Христос – наша Пасха!

Вітаю всіх вас з нинішнім святом, чи, краще, з нинішньою духовною перемогою Ісуса Христа над ворожою силою і над царством зла. Ще раз усім вам, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої сердечні вітання. Щиро зичу вам благословенних свят Воскресіння Господнього, смачної свяченої трапези та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
20 березня 2016 року Божого

Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів на Страсний четвер

Всесвітліші, всечесні та преподобні отці – дорогі співбрати в Христовому священстві! Любі брати-семінаристи!
У Святий і Великий четвер, день, коли наш Господь і Спаситель на Тайній вечері установив Святі Таїнства Євхаристії та Священства, душею і серцем полиньмо до джерела нашого священства – Ісуса, Сина Божого і Слуги Господнього. Саме сьогодні, коли бачимо Його крайнє упокорення, коли споглядаємо із благоговійним трепетом, як Він умиває нам ноги перед своїми страстями, зачерпнімо з цього джерела силу Духа Святого для оновлення нашого священичого служіння.

Кожен із нас, хто отримав Святе Таїнство Священства, став учасником служіння самого Ісуса Христа. Щоразу, коли прагнемо відкрити для себе зміст цього Христового Священства, прислухаймося до голосу нашого найвищого Архиєрея, який каже нам цього святого дня: «Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив. Істинно, істинно говорю вам: слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто його послав. Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете» (Ів. 13, 15–17).

Ісус Христос говорить до нас не лише в момент нашого покликання чи священичих свячень. Його пастирський голос супроводжує нас упродовж усього нашого служіння. Господь промовляє до нашого священичого сумління через болі, страждання і потреби нашого народу. Це Він кличе нас на передову, де віддають за Україну своє життя найкращі сини і доньки нашого народу. Це Його голос веде нас до вимушених переселенців і просить нас бути повсякчас присутніми серед тих, хто постраждав від війни. Це живий Христос, наш Первосвященик за чином Мелхіседека наказує нам бути голосом правди в нашому суспільстві, захисниками християнської родини, провідниками нашого народу у відбудові української державності на твердих підвалинах Божого закону, – бути непримиренними до морального зла і зіпсуття. У всіх цих закликах нашого Божественного Вчителя відображається суть Його і нашого священичого покликання, як про нього висловився Господь Ісус в родинному місті Назареті: «Дух Господній на Мені… оповістити рік Господній сприятливий». Ось тому-то,  дорогі співбрати, учасники небесного покликання, мусимо сприйняти як скеровані особисто до нас слова з Послання до євреїв: «Коли ви сьогодні почуєте його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці сварки… Глядіть же, брати, щоб у когось із вас не було серця лукавого в невірстві і щоб воно не відступило від живого Бога, а, навпаки, підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «сьогодні», щоб хтось із вас не став запеклим через обманство гріха. Бо ми стали учасниками Христа, якщо додержуємо до кінця твердо нашу віру, як на початку» (3, 7–8, 12–14).

Цього року наш народ відзначатиме 25-ту річницю Незалежності України. У зв’язку з цим слід наголосити, що саме в цей час, в оце наше «сьогодення», про яке ми чули в Посланні до євреїв, в особливий період боротьби і змагання за свободу, гідність і достойне майбуття, наш люд дуже потребує чути голос своїх священиків, котрі були б прикладом чесності та не боялися викривати всяке зіпсуття в нашому суспільстві, особливо те, яке звемо корупцією і зловживанням владою і яке нищить нашу незалежність.

Щодо цього народного лиха Катехизм «Христос – наша Пасха», який ось уже п’ять років маємо як настільну книгу кожного священнослужителя, навчає: «Одним із виявів зловживання державною владою в корисливих цілях є корупція та хабарництво. Вони руйнують державу та спотворюють суспільні відносини. Рівень корупції є своєрідним показником морального стану суспільства в цілому та кожної окремої особи як члена суспільства. Корупційну дію вчиняють як ті, що вимагають хабара та приймають його, так і ті, що пропонують хабар та дають його» (п. 967). «[Корумпована] влада втрачає своє призначення, перестає бути представником і захисником громадян, перетворюючись на загрозу для них. Християнин не може брати участі в корупційних діях і не повинен мовчати, коли це роблять інші» (п. 966).

У зціленні від цього морального зла особлива роль належить Христовому священикові. Це вам, дорогі отці і браття, наш Господь доручив дбати про спасіння людських душ. Особливим джерелом звільнення від гріха корупції як усього суспільства, так і кожної особи зокрема, є Святе Таїнство Сповіді. Разом із владиками нашого Синоду скеровую до вас такий заклик-прохання: «Душпастирі нехай чувають над сумлінням своїх вірних та під час уділення Таїнства Покаяння звертають увагу каяників на гріх корупції, пояснюючи його велику небезпеку, яка в деяких випадках може навіть стати перешкодою для спасіння їхньої безсмертної душі».

Тут прагну подати вам, а радше пригадати, кілька практичних душпастирських принципів, які можуть бути корисними під час уділювання Святого Таїнства Покаяння, зокрема у випадку гріхів корупції. Передусім належить пам’ятати, що гріх корупції, подібно як і гріх крадежу, може бути тяжким або легким залежно від великої або малої матерії такого вчинку. З’ясовуючи стан сумління пенітента, слід мати на увазі, що особиста відповідальність за цей гріх може бути більшою або меншою відповідно до повноти усвідомлення та добровільності вчинку, як також певних обставин, які впливають на нього. Проте корупція завжди є об’єктивним моральним злом, за яке винен у ній несе особисту моральну відповідальність.

Накладена у Сповіді покута за гріх корупції повинна бути відповідною до його важкості, повноти усвідомлення та добровільності, а також кількості вчинених гріховних проступків. Коли особа, що приступає до Святого Таїнства Сповіді, свідомо і добровільно відмовляється покаятися у вчиненому гріху корупції чи не виявляє жалю за цей проступок, не постановляє виправитися та уникати цього гріха в майбутньому, то сповідник не може уділити такій людині благодаті розрішення та не повинен допускати її до Святого Таїнства Євхаристії.

Душпастирям слід рівно ж мати на увазі, що гріх корупції за своєю природою часто пов’язаний із нанесенням поважної шкоди як поодиноким особам (наприклад, у разі несправедливого судового вироку), так і всьому суспільству (створення аморальних структур гріха в державі, деморалізація молоді через поширення корупційних схем чи сприяння їм, хабарництво в навчальних закладах). Тому необхідною передумовою для дійсного розрішення є готовність пенітента зробити все, що в його силах, щоб виправити завдану кривду. Без вияву такої готовності, особливо в разі поважної шкоди, яка настала внаслідок гріховних дій, священик не повинен уділювати розрішення.

Великою бідою українського суспільства є те, що сумління навіть віруючих українців не цілком чутливе до гріха корупції та наче приспане цим моральним злом навіть у тих, хто вважає себе практикуючим християнином. Отож сповідник повинен остерігатися поблажливості та фальшивого виправдання вчинків особи, що кається у такого типу діяннях. Перед священнослужителем постає особливе завдання правильно інформувати пенітентів про моральне зло корупції, всіляко заохочувати їх до безкомпромісності стосовно цього явища та давати мудрі поради, як уникати цього гріха в майбутньому.

Саме ви, достойні отці-душпастирі, повинні подавати особистий приклад у протидії корупційним вчинкам. На цьому наголошував Блаженніший Любомир у своїх повчаннях: «Особлива відповідальність лежить на священиках, які, несучи до людей Боже Слово, покликані бути для них моральним прикладом і взірцем. Грошолюбство пароха може завдати його парафіянам духовну травму, яку важко буде загоїти. І навпаки, життя священика в євангельській правді стає опорою для всіх слабосилих» (Послання на Великий піст 2008 р).  Ось чому ваше особисте життя, ваші наміри, думки та життєві горизонти мають скеровувати наших вірних до євангельських ідеалів правди і добра, на основі яких зможе преобразитися і все наше суспільство.

Насамкінець хотів би застерегти перед ще одним виявом корупції, який не має права на існування в нашому церковному житті. Христова Церква, починаючи від служіння самого апостола Петра, вважала особливим злочином і гріхом проти першої Божої заповіді симонію. Коли хтось, будучи заплямований гріхом корупції, торгує святими речами чи через хабарництво шукає церковних урядів, то зневажає Духа Святого, що діє в Церкві, підриває в людей віру в Бога та прирікає на вічну погибель власну душу. Церковне право виразно каже, що призначення уряду чи зречення його, здійснене через симонію, є недійсним на підставі самого права (пор. ККСЦ, кан. 946, 968). «Хто, вживаючи симонії, уділяв свячення або його прийняв, повинен бути позбавлений духовного стану; якщо ж уділяв або прийняв інші Святі Тайни, вживаючи симонії, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки» (ККСЦ, кан. 1461). «Хто уряд, служіння або інше завдання в Церкві, вдаючисть до симонії, одержав, надав, або яким-небудь чином присвоїв, або незаконно утримує, або передав іншим, або виконує, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки» (ККСЦ, кан. 1462).

Відчуваючи особливу відповідальність перед Богом за долю Церкви і народу, кличу вас, дорогі отці і браття, властивими нам духовними та просвітницькими засобами активніше долучатися до широкого антикорупційного руху задля очищення і морального оздоровлення нашого суспільства. Ми маємо численні приклади в нашій історії, що саме наше духовенство, на заклик своїх владик, ставало провідником морального оздоровлення українського народу і рятувало його майбутнє. Достатньо згадати лише рух тверезості, який очолила наша Церква в Галичині наприкінці 1860-х років на заклик митрополита Йосифа Сембратовича. Тоді вдалося врятувати від погибелі великі маси народу саме завдяки тому, що священики перейнялися цією справою, невтомно трудилися для викорінення пияцтва та подавали добрий приклад власним життям. Я щиро вірю, що святих і ревних пастирів і сьогодні не бракує в нашій Церкві, – не бракує священиків, які чують голос Христа, що кличе до цього великого та непростого завдання, та не затвердіють серцем, як про це говорить Послання до євреїв, але і в наш час будуть готові прийняти цей пастирський виклик і встануть до боротьби з корупцією, що є найгрізнішим внутрішнім ворогом нашої молодої держави.

У це свято Христового Священства хочу від усього серця ще раз привітати вас, наші священнослужителі, подякувати всім тим, які чесно і віддано здійснюють своє священиче служіння, не шукаючи людської похвали, але тільки прагнучи спасіння повірених їм душ. Дякую нашим військовим капеланам та всім душпастирям, які посеред лихоліть війни несуть народові Добру новину, утверджуючи в серцях людей надію і віру у всепереможну силу любові. Дякую вам, що віддано молитеся правило Часослова за Божий народ, навчаєте його словом Божественного Євангелія та освячуєте гідним уділенням Святих Таїнств. Дякую, що разом зі своїм народом тішитеся його радостями і вболіваєте над його болями. Дякую, що разом зі своїми родинами терпите матеріальні нестатки та опікуєтеся потребуючими. Сам Господь, який бачить вашу жертву, винагородить вас сторицею і через вас благословлятиме нашу Церкву і наш народ.

Нехай всемилостивий Господь у цей Святий рік Божого милосердя наповнить вас своєю благодаттю, підтримає всі ваші добрі починання та довершить у святості всяке благе діло.

Пресвятая Богородице, Двері Милосердя, покрий нас своїм святим омофором!

 

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святої преподобної Марії Єгипетської,
14 квітня 2016 року Божого

 

Послання Блаженнішого Святослава до духовенства і вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі з нагоди Року Божого Милосердя

Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались між собою (Пс. 85, 11).

Погляд, скерований до Бога,
«багатого милосердям» (пор. Еф. 2, 4)

Дорогі в Христі!

Відповідаючи на заклик Святішого Отця Франциска, Папи Римського, та взявши до уваги рішення Синоду Єпископів УГКЦ, ми започаткували в нашій Церкві Святий рік Божого милосердя, що триватиме від 8 грудня 2015 року до 26 листопада 2016 року Божого.

Зазвичай такі Святі роки (їх ще називають Ювілейними) відбуваються в Католицькій Церкві кожні 25 років. Але бувають і Надзвичайні ювілеї, пов’язані з певними особливими датами церковної історії або ж присвячені особливим правдам віри, що їх Церква прагне в такому році наблизити до своїх вірних. Саме таким надзвичайним є і нинішній Ювілейний рік, проголошений Папою Франциском, бо він не відповідає хронологічному ритму церковного календаря, а присвячений одній із найважливіших правд християнського об’явлення – Божому милосердю.

Ювілейний рік називають іще Святим роком, бо він, окрім того що знаменує якісь важливі віхи в історії Церкви, є ще могутнім стимулом та закликом до святості, що його Церква скеровує до  вірних. Щоб цей заклик був якнайбільш дієвим, Церква у Святому році особливо наголошує на примиренні й наверненні, а отже – на таїнстві Покаяння, або Сповіді. Важливим елементом цих років є також паломництва до римських базилік, цього ж року ще й до всіх катедральних храмів та вибраних святинь і відпустових місць у кожній єпархії. Згаданим святиням на час тривання Ювілею Вселенський Архиєрей уділяє особливі привілеї та духовні дари, яких сподобляються прочани, котрі прибувають до цих храмів, з вірою моляться в них і приступають до святої Сповіді та святого Причастя.

Святіший Отець Франциск, пояснюючи причини проголошення цього Святого року, сказав таке: «Я часто задумувався над тим, як Церква могла б зробити більш промовистою свою місію бути свідком Милосердя. Це шлях, який започатковується духовним наверненням; і ми повинні пройти цей шлях. Тому я вирішив оголосити Надзвичайний ювілей, центром якого було б Боже милосердя. Це буде Святий рік милосердя. Ми будемо жити ним у світлі Господніх слів: “Будьте милосердні, як Отець” (пор. Лк. 6, 36). І це стосується особливим чином сповідників! Потрібно так багато милосердя! (…) Я переконаний, що вся Церква, яка так потребує милосердя, тому що всі ми грішні, зможе віднайти в цьому Ювілеї радість, щоб відкрити і зробити більш плідним милосердя Боже, яким усі ми покликані принести потіху кожному чоловікові й кожній жінці наших часів». Щоб глибше зрозуміти сенс і значення цього Святого року, заохочуємо всіх прочитати буллу Святішого Отця «Обличчя милосердя».

У нашому попередньому Посланні з нагоди відкриття Року Божого милосердя в УГКЦ ми зосередилися на тому, як нам краще пережити благодать цього Року в глобальному контексті нашої Церкви. А в цьому документі прагнемо звернути більшу увагу на деякі аспекти Ювілейного року, які можуть стосуватися нашої Церкви на поселеннях і, особливо, в Україні.

Отож упродовж цього Ювілейного року разом з усією Вселенською Церквою ми маємо намагатися краще пізнати і пережити таїнство Божого милосердя, щоб самим стати дієвими знаками і знаряддями Божого милосердя в нинішньому світі. А наш світ і справді дуже потребує Божого милосердя! Святий Павло зауважує, «де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим. 5, 20). Перефразовуючи ці слова апостола народів, можемо сказати: що далі світ відходить від Бога і що сильніше відчувається в ньому дія злих сил, які сіють ненависть, агресію, несправедливість і немилосердя, – то більше потребує Божого милосердя.

Зайве нагадувати, що й наша українська дійсність з її тривалими змаганнями проти структур зла і несправедливості аж волає до неба про справедливість, а отже – про милосердя. Цей заклик співзвучний із прагненнями Господа Ісуса, який, відповідаючи на закид фарисеїв, що Він, мовляв, спілкується з грішниками та митарями, відповів: «Здорові не потребують лікаря, лише хворі. Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9, 12-13). Ми ще не зцілилися від глибоких ран, що їх полишив за собою комуністичний терор, як наш національний організм був атакований новими вірусами, котрі несуть із собою нові смертельні загрози: корупцію, триваюче вбивство ненароджених, розхитування фундаментів родинного життя, наркоманію, алкоголізм та інші залежності, спричинене масовою міграцією соціальне сирітство. Окремою причиною волання до неба про милосердя є війна, яку принесла на нашу землю зовнішня агресія проти нашої держави. Зруйновані міста і села, покалічені людські долі, невинно вбиті молоді життя – усе це є відкритою раною, яка кривавить на національному тілі України й потребує зцілення.

Ми твердо переконані, що тільки Боже милосердя може стати дієвим ліком від наших особистих, родинних і загальнонаціональних ран та недуг. У Господі, який є Лікарем душ і тілес, – джерело надії українського народу, як і джерело спасіння для всього людства. Тож скеруймо нині свій погляд на Ісуса, щоб від Нього навчитися, що означає вислів «Я милосердя хочу, а не жертви», щоб з Його науки почерпнути світло розуміння таїнства Отця, який є багатим на милосердя; щоб з Його прикладу пізнати, як ми маємо ставати видимим знаком і знаряддям милосердя Божого для наших ближніх.

«Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14, 9):
Ісус являє нам обличчя милосердного Отця

Таїнство Бога є незбагненним для людського обмеженого розуму. Людина своїми силами неспроможна вповні зрозуміти Господню мудрість, силу і любов. Та Бог не забажав залишатися навіки «Богом утаєним», а милостиво об’явив себе у своєму воплоченому Сині – Ісусі Христі. Іван Богослов стверджує це у своєму Євангелії, яке читаємо великоднього ранку, такими словами: «Бога ніхто ніколи не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, Той об’явив» (Ів. 1, 18).

Бог, про якого старозавітні пророки говорили як про «милосердного і милостивого, повільного до гніву і повного ласки та правди» (пор. Пс. 86, 15;  145, 17), «довготерпеливого і многомилостивого» (Ів. 4, 2), в Ісусі Христі явив усю повноту своєї любові і свого милосердя до впалої людини. Ісус відкриває нам обличчя милосердного Отця, коли розповідає притчі про милосердного самарянина, про загублену вівцю чи про блудного сина. Але ще більше дає відчути Боже милосердя своїми спасенними діями стосовно грішної та знедоленої людини. Він прощає грішникам, не засуджуючи і не відкидаючи нікого; виявляє милосердя до вбогої вдови, нещасного батька та начальника синагоги, рятуючи їхніх дітей від опанування дияволом і від смерті; кличе до себе всіх втомлених та обтяжених, обіцяючи їм спокій, безпеку і блаженство біля свого Серця (пор. Мт. 11, 28). Приносячи себе в жертву за грішний людський рід, Ісус Христос простягає руки до своїх розпинателів, до кожного з нас, пропонуючи своє милосердя, виливаючи його зі свого пробитого боку. На Голгофі Боже милосердя тріумфує над людською злобою і ненавистю, і саме з цього місця воно починає свій тріумфальний похід дорогами людської історії, притягаючи до Божественного Серця мільйони людських душ, щоб збулися пророчі слова самого Господа Ісуса: «Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів. 12, 32).

Як добре було б, щоб саме цього Року ми новим поглядом і новим серцем прийняли це радісне послання милосердя Божого, що його звіщає нам Боже Слово! Як добре було б, якби ми дозволили, щоб ця благовість про Боже милосердя очищувала наші почуття і погляди, формувала наші думки й переконання, скеровувала наші прагнення та мотивації!

Запрошуємо всіх вас, дорогі в Христі, до спільної мандрівки сторінками Божого милосердя, що їх звіщатиме нам упродовж літургійного року Боже Слово! На цих сторінках ми відкриємо обличчя Бога – милосердного Отця, яке сяятиме у словах і ділах Ісуса Христа, довершеними силою й діянням Святого Духа. Звертатимемо нашу увагу, зокрема, на ті євангельські читання, в яких тема Божого милосердя звучить з особливою силою. Ідеться про весь цикл неділь, що випереджували Великий піст, і біблійні читання, над якими ми вже мали нагоду роздумувати, а також про неділі, в яких Євангелія розповідають про зцілення недужих, про прощення гріхів, про діла милосердя стосовно ближнього тощо. Щоб полегшити цю мандрівку євангельськими сторінками, Церква-мати подаватиме опрацьовані екзегетичні та катехитичні матеріали, скористатися якими ми запрошуємо всіх вірних і душпастирів.

Святі таїнства –
потоки милосердя Божого для грішної людини

У розп’ятому Христі  ми споглядаємо зневажену і відкинену Божу любов, яка не мстить, а відповідає милосердям і тим самим перемагає людську злобу й людський гріх. У той  момент, коли один із вояків проколов Йому списом бік і з цього пробитого боку відразу потекли кров і вода (пор. Ів. 19, 34), Бог показав усю потугу своєї Любові, яка, віддаючи життя, дарує життя іншим. У крові й воді, що витекли з пробитого боку Спасителя, Отці Церкви вбачали початок Святих таїнств, завдяки яким Боже милосердя досягає грішної людини.

Ми особисто і безпосередньо доторкаємося до таїни Божого милосердя передусім у таїнстві Хрещення. Адже саме в цьому таїнстві виливаються на нас спасенні потоки Божої благодаті, яку вислужив нам Господь Ісус своєю хресною смертю і воскресінням. Христос визволив нас від ворожої неволі, зняв з нас гріховну ветхість та обновив нас на життя вічне, – як про це свідчать слова віри, уміщені в Чині Хрещення.

Коли ж ми – через неміч людської природи і підступи та хитрощі диявола – знову впадаємо в гріх, оскверняючи непорочну одіж Хрещення, Господь виявляє нам своє милосердя, закликаючи до покаяння, отого «працьовитого Хрещення», яке довершується в таїнстві Сповіді.

Окрім цього, Боже милосердя в особливий спосіб наближається до людини ще й тоді, коли вона є слабкою тілесно, через недугу. У таких обставинах Господь простягає свою милосердну руку, помазуючи немічне тіло олією милосердя в таїнстві Єлеопомазання. Це таїнство несправедливо вважалося впродовж довгого часу таїнством умираючих, тож багато хто навіть із практикуючих християн зволікав із його прийманням, мовляв, ще не вмирає. Насправді ж це Єлеопомазання – це таїнство не «на смерть, а на життя», воно дане людині, щоб скріпити й відновити її душевні й тілесні сили через прощення гріхів і подолання Божою благодаттю тілесної недуги.

Тож цього Святого року ми бажали б, щоб душпастирі звернули особливу увагу на уділення згаданих Святих таїнств, зокрема Покаяння. У кожному храмі нехай буде визначено час упродовж дня, коли вірні зможуть без перешкод висповідатися. Священики мають охоче служити вірним у цьому таїнстві, пам’ятаючи, що саме в цій послузі найкраще проявляється душпастирська ревність священика.

Усіх вірних також закликаємо приступати якомога частіше до «престолу благодаті», яким є таїнство Покаяння. Нагод для цього упродовж церковного року є багато: час постів, храмовий празник, власний день народження чи іменини, проща до відпустового місця тощо. До Божого милосердя слід прибігати якнайшвидше особливо тоді, коли сумління не спокійне через важкий, смертельний гріх чи поважну провину супроти Бога, ближнього, себе самих чи сотвореного Богом світу. Доречним буде тут нагадати відомі слова св. Августина про те, що «людською річчю є грішити, Божою річчю – покаятися, але диявольською – у гріхах тривати».

Святий рік – це час покаяння і навернення. Це Рік відвернення від нас Божого гніву і призивання над усім народом Божої милості й милосердя. Дорогою, якою Господнє милосердя досягне народу, нехай стане серце кожного з нас, «серце сокрушенне і смиренне» (Пс. 50), серце, повне каяття, а воднораз і щирого бажання почати жити у згоді з Божим законом, з Божою волею. Словами праведного митрополита Андрея закликаємо якнайповніше скористати з благодатей цього Святого року: «Се час святий, час великої ласки Божої! Як зумієте, за ласкою Божою, з того часу добре скористати, то ювілей сей не мине без великого для цілого народа хісна… З новим століттєм зачнеся нове життя, і з Богом зачата праця увінчається тривалим успіхом. Щоби дійти до того відновлення і відродження, мусимо всі в тім році ювілейнім прибігати до керниці живої води, котру нам отвирає Провидіння Боже» (Пастирське послання «О Ювілею», 21 червня 1901 року).

«Божа доброта веде до покаяння» (Рим. 2, 4):
суспільне навернення задля преображення країни і світу

Заклик до покаяння стосується не тільки кожного християнина, кожної людини зокрема. Він не менш актуальний і щодо спільнот, цілих народів. Ми, як народ, теж потребуємо спільнотного очищення і навернення до Бога. Адже на тілі нашого народу так багато виразок, ран; ми носимо в нашому національному тілі багато недуг, від яких конче потребуємо зцілитися через покаяння і справжнє навернення. Корупція, що проникає чи не в усі сфери нашого національного буття, несправедливість у судах, нечесність у праці, алкоголізм і наркоманія, подружні зради і неморальність, вбивство ненароджених, хижацьке ставлення до природи – ось, на превеликий жаль, далеко не повний список тих національних недуг, які послаблюють життєві сили нашого народу, завдаючи непоправних втрат теперішнім і прийдешнім поколінням.

Навернення – означає радикальне відречення від гріха в різних його постатях та щире бажання виправити зло, яке було заподіяне. Тому охорона життя від зачаття до природної смерті, пошанування подружжя як нерозривного союзу чоловіка і жінки, захист і пропагування сімейних цінностей, повага до гідності кожної без винятку людини, утвердження справедливості в судовій системі, плекання духовності й культури народу, турбота про навколишнє Богом дане середовище – це завдання, які стоять перед українським суспільством і які має зробити своїми легітимно обрана державна влада різного рівня. Такими діями віруюча людина виявить своє щире прагнення до навернення, а влада покаже готовність дбати про справжнє добро народу та запевнити йому щасливе і Богом благословенне майбуття.

Утім, ми надалі можемо констатувати наявність у нашому народі як симптомів давніх власних недуг, так і проявів нових негативних явищ, що їх дехто намагається представити як «європейські цінності» та нав’язати нашій українській дійсності. Як християни, мусимо визнати однозначно: якщо якась теза чи ініціатива суперечить Божому і природному законові та євангельській науці, то вона не може претендувати на назву «цінність», радше її слід вважати елементом ідеології, яка в підсумку неминуче призведе до приниження людини, заперечення найглибшої правди про неї і стане новим рабством та поневоленням.

Наш народ виконає своє покликання і свою місію в розбудові нашого спільного європейського дому, до якого ми належимо історично й духовно, не тоді, коли намагатиметься будь-яким коштом сподобатися сильним цього світу, а тоді, коли справді обере джерелом своєї сили і натхнення Боже Слово та, не соромлячись своєї ідентичності, привнесе до спільної скарбниці те, що від віків становило його непорушні фундаменти, – живу християнську віру й автентичну духовність. Однак, щоб так сталося, ми мусимо самі стати на дорогу духовного преображення та оновлення.

Ми вбачаємо в неодноразових спробах нашого народу стати на захист своєї гідності й свободи віяння Духа Божого на нашій землі, – Духа, який кличе до свободи дітей Божих після десятиліть чужинецького поневолення. Проте ці віяння Святого Духа не повинні бути зведені нанівець сумнівними псевдоєвропейськими ідеологіями чи безвідповідальними політиками всередині країни. Навпаки, їх слід очищати у світлі Божого Слова та дозволити, щоб вони докорінно змінювали нас самих, а через нас – усе наше ближче і дальше довкілля. Саме до цього кличе нас Господь устами свого пророка Осії: «Ходіть, до Господа повернімося: бо він розірвав, він і загоїть; він ударив, він і рани перев’яже. Через два дні він оживить нас, на третій день на ноги нас поставить, і будемо перед ним жити. І спізнаваймо, намагаймось Господа спізнати; його прибуття певне, як зірниця, як дощ, він до нас прийде; немов весняний дощ, який зрошує землю… Бо я бажаю милости, а не жертви; і знання Бога – над всепалення. Вони ж, як люди, союз порушили і зрадили мене там. Гілеад – місто злочинців, вкрите слідами крови. Неначе зграя розбишак, що на людей чигає, отак священиків ватага вбиває на шляху сихемськім. Вони мерзоти чинять!» (Ос. 6, 1–3. 6–9).

Господь не пошкодує для нас і для всього Європейського континенту своєї милості, якщо ми справді відмовимося від «мерзот і злочинів», якщо «намагатимемось пізнавати» Його закон, бажання Його серця та згідно з ними облаштовуватимемо наше особисте, родинне і суспільне буття. Тоді Його прихід до нас буде певним, як рання зоря після темної ночі, а Його милість і благословення – всеоживляючими, як весняні дощі після холодної зими.

«Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7)

Коли Господь Ісус розпочинав свою публічну діяльність, то, прийшовши до синагоги у своєму родинному містечку Назареті, прочитав слова пророка Ісаї, якими старозавітний народ знаменував початок Ювілейного року: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк. 4, 18-19).

Кожний ювілей є спонукою до діл милосердя стосовно ближнього. І це не дивно. Адже Боже милосердя, яке є виявом Господньої вічної любові, завжди має за адресата людину з її конкретними потребами та нуждами. Тож привілейованими адресатами Божого милосердя цього Святого року мають стати потребуючі люди, які живуть поруч із нами: вдови, сироти, недужі, самотні, вимушено переселені, поранені й покалічені війною, знедолені, відкинуті, забуті тощо. До них усіх насамперед Бог скеровує свої слова потіхи та бажає – за нашим посередництвом – дати відчути їм свою люблячу і милосердну присутність.

Спільно зі Святішим Отцем Франциском висловлюємо побажання, щоб кожен вірний нашої Церкви звернув увагу в цьому Святому році на діла милосердя щодо душі і щодо тіла. Отож пригадаймо собі їх у тому порядку, як подає наш Катехизм:

Щодо душі:                                                           Щодо тіла:

1. Грішника навернути                                        1. Голодного нагодувати

2. Невіжу навчити                                                2. Спраглого напоїти

3. В сумніві порадити                                          3. Нагого зодягнути

4. Сумного потішити                                           4. Подорожнього в дім прийняти

5. Кривду терпеливо зносити                             5. Недужому послужити

6. Образу з серця прощати                                 6. Ув’язненого відвідати

7. За живих і мертвих молитися                        7. Померлого похоронити

Ці діла милосердя у словесній формі видаються дуже простими, звичайними, майже буденними, проте, втілені в конкретику нашого життя, стають вимовним знаком Божої любові й чи не найпереконливішою проповіддю євангельського вчення. У ділах милосердя Євангеліє стає видимим, а наша віра осягає спасенну конкретність, бо, як застерігає св. Павло, нас рятує тільки віра, чинна любов’ю (пор. Гал. 5, 6). Натомість віра без діл є мертвою (пор. Як. 2).

Окрім цього, за словами митрополита Андрея, «нема певнішого способу заслужити на Боже милосердя, як милосердя стосовно ближніх» (Пастирське послання на Великий піст, 1929 рік). Господь сам називає блаженними милосердних, запевняючи їх про те, що вони зазнають милосердя (пор. Мт. 5, 7). А у відомій розповіді про Страшний суд Ісус навчає, що все, що ми зробимо одному з Його братів найменших, робимо Йому самому (пор. Мт. 25, 40).

Погляньмо навколо себе очима, очищеними вірою, – побачимо в багатьох місцях нашої щоденної дійсності Ісуса, який страждає й очікує на нашу допомогу та наше милосердя. Ось поруч із нами мешкає самотня особа, яка неспроможна вийти з дому; ось удова, що сумує за вбитим на війні чоловіком; ось сироти, котрі втратили батька-годувальника чи рідну матір; ось переселенці, які змушені були покинути рідні сторони й домівки, рятуючи своє життя; ось співробітник, що з невідомої причини сумний і пригноблений; ось нещасна людина, яка веде неморальне життя, занурюючись щоразу більше в трясовину алкоголю чи наркотиків… Усі вони чекають на Боже змилування, на людське співчуття і допомогу. На жаль, як часто чекають даремно! А все тому, що християни збайдужіли, дали себе опанувати егоїзмові й живуть, зосереджені лише на собі, замкнені у своїх клопотах і справах. Вслухаймося у слова Святішого Отця Франциска, через якого промовляють до нас знедолені люди нашого часу: «Цього Святого року ми зможемо отримати новий досвід, відкривши серця всім тим, хто живе на найбільш безнадійних життєвих периферіях, що їх так часто світ створює драматичним чином. Скільки ж ситуацій невпевненості й страждання у нинішньому світі! Скільки ж ран на тілі багатьох, які вже не мають більше голосу, бо їхній крик ослаб і згас через байдужість багатих народів. У цей Ювілей Церква стане ще більше покликана лікувати ці рани, обмивати їх оливою потішення, перев’язувати милосердям і лікувати їх солідарністю й належною увагою. Не впадаймо в байдужість, яка принижує, у звичку, яка присипляє дух і не дозволяє відкрити новизну, у цинізм, який нищить. Розплющмо наші очі, аби побачити біду світу, рани стількох братів і сестер, позбавлених гідності. Відчуймо себе провокованими, чуючи їхнє волання про допомогу. Наші руки нехай потиснуть їхні руки, притягнімо їх до себе, аби вони відчули тепло нашої присутності, приязні й братерства. Нехай їхній крик стане нашим, так щоб ми разом зламали бар’єр байдужості, яка часто царює владним чином, аби приховати лицемірство та егоїзм» (Булла «Обличчя милосердя»).

Нехай кожен греко-католик, кожна наша громада відкриють для себе ці моральні й соціальні «периферії», які часто є коло нас, і нехай вирушать туди, щоб занести стражденним братам і сестрам нашу (а краще сказати – Божу) допомогу, утіху й підтримку. Не забуваймо, що у надвечір’ї нашого життя ми будемо суджені щодо нашої любові до ближнього і що від наслідку цього суду залежить наша вічність, залежить остаточний вирок: або «Прийдіть, благословенні, візьміть у спадок Царство, приготоване вам від сотворення світу», або «Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові та його ангелам!» (пор. Мт. 25).

Проте милосердя стосується не лише тілесних чи матеріальних потреб. Не менш важливими є діла милосердя в духовній сфері. Навернути грішника з дороги беззаконня, вказати ближньому шлях до Бога, дати мудру пораду в сумнівах, підтримати у скорботі, навчити в невіданні – усе це не менш важливе, ніж окраєць хліба для голодного чи склянка води для спраглого.

Серед діл милосердя щодо душі особливу увагу належить звернути на ті, що пов’язані з прощенням. Справді, немає більшого дарунку нашому ближньому, ніж прощення, яке ми можемо уділити йому у відповідь на завдану нам кривду чи образу. Скількох конфліктів, напружень чи навіть трагедій між членами родини, друзями, знайомими чи сусідами можна було б уникнути, якби люди були готові сказати одне одному ці прості й такі чарівні слова: «Прощаю і прошу вибачення». Пам’ятаймо, що прощення – це не вияв слабкості, а доказ сили. Тільки морально сильна особистість здатна просити прощення й пробачати своїм кривдникам і бажати їм добра. Господь у своєму милосерді прощає нам усі гріхи й прощає завжди, тож і ми, що молимося: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», – мусимо бути готові дарувати нашим ближнім їхні провини і слабкості, бо така позиція є дорогою до внутрішнього спокою, до миру у взаєминах і до тривалої радості в серці.

Діла милосердя щодо душі слід чинити як індивідуально – у щоденному спілкуванні з ближніми, так і на рівні загальнонаціональної політики, яка повинна дбати про просвіту й духовний розвиток народу, передусім молодого покоління. Політики, які зосереджують свою увагу лише на досягненні економічного поступу та матеріального добробуту народу, занедбуючи його культурні й духовні прагнення, не виконають свого обов’язку щодо суспільства й не матимуть морального права називатися його провідниками. У сфері духу нам іще треба багато що зробити! Адже після десятиліть тоталітарного комуністичного режиму в нашому народі далі простежуються розмитість ціннісних понять, моральний релятивізм і схильність до компромісів зі злом у різних його іпостасях. У цих обставинах нам так потрібні мужні свідки Христового Євангелія, які щоденною муравлиною працею будуть утверджуватимуть справедливість і правду в нашому народі, поширюватимуть просвіту і дбатимуть про розвиток культури. Без них жоден матеріальний добробут не принесе тривалого щастя і справжнього поступу.

Заклик до поєднання і примирення

У Святому році Божого милосердя слід також просити в Господа ласки зміцнення нашої національної єдності через працю над внутрішньоукраїнським примиренням і поєднанням. Наші вороги впродовж історії не раз намагалися розділити українську землю, розсварити і роз’єднати наш народ. Якщо їм це вдавалося, народ у своїх визвольних змаганнях зазнавав поразки, а держава потрапляла в занепад і руїну.

Нам слід пройти до кінця важкий, але визвольний шлях пізнання історичної правди, щоб звільнитися від накинених нам чужинцями штампів, від ідеологічних нашарувань та історичних стереотипів минулого. Водночас ми маємо плекати в собі такі громадянські чесноти, як повага одне до одного, пошанування гідності кожної без винятку людини, щирість і зичливість у взаєминах, щоб таким чином вибудовувати мости довіри і єднання всюди, де ворог намагається закладати вибухівку упереджень, недовіри й нетерпимості одне до одного.

До цього спонукають нас і нинішні драматичні події в Україні. Щоправда, соціологи стверджують, що за останній рік нечувано зросла згуртованість українського суспільства і відчуття єдності в нашому народі. Одначе єдність, щоб бути тривалою, не може ґрунтуватися лише на консолідації перед лицем небезпеки та зовнішньої загрози. Вона має базуватися на глибших і міцніших фундаментах, якими є почуття солідарності, відповідальність за спільну спадщину предків, вдячність за приналежність до великого духом і благородного у своїх прагненнях народу.

Ще важливішим і, мабуть, важчим є примирення між народами. Цей заклик для нас, українців, є актуальним як ніколи раніше. Може, хтось скаже, що говорити про примирення під час війни ще надто рано, не на часі. Адже до давніх і ще не очищених взаємним прощенням та примиренням історичних ран додалися нові несправедливості, нові кривди. Хтось скаже: як можна примиритися із сусідом, який не те що не вибачився досі за минулі кривди, а й знову атакує та сіє в нашому домі спустошення і смерть? Однак прощення зовсім не означає схвалення дій кривдника чи потурання його злочинам. Прощення означає перемогу над ворогом у власному серці через недопущення до власного нутра сліпої ненависті й бажання помсти. Милосердя і справедливість не суперечать одне одному, а радше зумовлюють і доповнюють одне одного, щоб осягнути в досконалій любові свій найвищий вимір. Влучно висловився про це святий Папа Іван Павло ІІ у Посланні з нагоди Дня миру 2002 року: «Немає миру без справедливості, немає справедливості без прощення». А далі пояснив це своє твердження так: «Оскільки людська справедливість є завжди крихкою і недосконалою, податливою на обмеження та людські егоїзми, її слід здійснювати й певною мірою доповнювати прощенням, яке зцілює рани і відновлює до глибин порушені людські взаємини. Це стосується як напружень між поодинокими людьми, так і конфліктів загального характеру, зокрема й міжнародних. Пробачення жодною мірою не суперечить справедливості, бо воно полягає не в тому, щоб занехаювати слушні вимоги, а в тому, щоб виправити порушений лад. Пробачення радше прагне повної справедливості, що провадить до спокійного ладу, який є не так нетривалим і тимчасовим припиненням військових дій, як ґрунтовним зціленням кривавих душевних ран. Для такого зцілення однаково важливі і справедливість, і пробачення».

Після відновлення на наших землях справедливого миру ми маємо пройти шлях довершення примирення через милосердя і прощення нашим ворогам. Тільки такий мир буде тривалим, і тільки з ним ми зможемо будувати цивілізовані стосунки з нашими сусідами. Почати крокувати цим шляхом слід уже тепер, молячись про мир, захищаючи мир, бажаючи творити мир у своєму народі й між народами.

Під покровом Богородиці шляхами милосердя

Характерною рисою Святого року є паломництва. Вони відбуваються до чотирьох римських базилік, а також до кожного катедрального храму нашої Церкви та визначних відпустових місць у багатьох наших єпархіях, яким на цей Рік Святіший Отець уділив особливі ласки та привілеї.

Паломництво є, за словами Папи Франциска, іконою шляху, що його кожна людська особа долає за час свого існування. Справді, усе наше життя в цьому світі подібне до мандрівки з місця вигнання до небесної батьківщини. Паломництва допомагають нам навчитися відкидати те, що швидкоплинне, тлінне і скороминуще, й зосереджуватися на тому, що суттєве: на Богові і нашому шляху до Нього. Вони нагадують нам, християнам, знову і знову, що ми не маємо тут постійного місця, але майбутнього шукаємо (пор. Євр. 13, 14). Водночас паломництво з його чітко визначеним маршрутом і дорогою до мети може допомогти нам усвідомити наші такі часті відступи від праведної дороги, пригадати нашу загубленість і наші зради. Тож паломництва стають природним шляхом нашого навернення до Бога. Пройшовши такий шлях до себе, вернувшись до власного нутра і пізнавши, як далеко ми віддалилися від самих себе, від наших ближніх і від Бога, ми можемо з довірою переступити поріг святині, щоб тут зануритися в Божі милосердні обійми, очистити свою душу від тягаря гріха та відновитися силою і діянням Святого Духа.

Заохочуємо всіх вас, дорогі у Христі, впродовж цього Святого року здійснити бодай одне паломництво до якоїсь святині – чи то в Україні, чи на поселеннях, – щоб, пройшовши крізь Двері милосердя, скористатися з плодів цього благодатного Року, що їх Святіший Отець поєднав з катедральними чи відпустовими храмами.

Наприкінці цього Послання знову скеровуємо наш погляд до Богородиці, яку ми, християни, слушно називаємо Матір’ю Милосердя. Господь дав нашій Церкві особливий знак у постаті цієї ікони Богородиці, що називається «Милосердя двері». Ця стародавня чудотворна ікона перебуває в нашому храмі в м. Ярослав на території Перемишльсько-Варшавської архиєпархії та вдостоїлася особливого привілею бути на площі Святого Петра в Римі під час урочистого відкриття Святого року Папою Франциском. Пречиста Богородиця, прославлена в цій чудотворній іконі, нехай стане нашою Провідницею дорогами милосердя, а ми, як вірні діти Божі і паломники до Дому Отця Небесного, з упованням і довірою піднесімо до Неї наші благальні молитви, взиваючи:

Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице,
щоб, надіючись на тебе, ми не загинули,
але щоб ізбавилися тобою від бід,
ти бо спасіння роду християнського.

 

СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в день Святого отця нашого Кирила, архиєпископа Єрусалимського,
31 березня 2016 року Божого

Лист-звернення Блаженнішого Святослава з нагоди проведення VI Всеукраїнського військового паломництва до Зарваниці

Дорогі в Христі!

Уже п’ять років поспіль Марійський центр у Зарваниці збирає під покров Пресвятої Богородиці велику кількість службовців Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України та інших військових формувань. Ця подія не пересічна, оскільки гуртує всі українські силові структури біля стіп Богородиці в єдину християнську спільноту, кожен член якої готовий виконувати свій обов’язок християнина залежно від особливості власного покликання, в основі котрого лежить вірність і відданість українському народові. Саме сюди військові несли та несуть свої прохання-молитви, щоб передати їх в руки Небесної Матері – Заступниці України.

Цього року, 20-21 вересня, буде проведена чергова військова проща до Зарваниці. У ній візьмуть участь представники ЗСУ, силових структур, воїни, які брали участь у бойових діях в зоні АТО, поранені військовослужбовці, члени сімей захисників України. Це паломництво вкотре поєднає всіх захисників у духовному центрі в єдину спільноту, щоб вознести свою усильну молитву за мир і спокій у країні, що їх так непохитно відстоюють наші захисники.

Плекання миру та його захист – це справа не лише військових, а й обов’язок кожного громадянина-патріота. Водночас покликанням кожного християнина є нести мир, отриманий від Господа, і ділитися ним із ближніми. Саме тому Богородиця всіх нас єднає в цьому паломництві, щоб увесь народ України прийняв дарований Всевишнім мир: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Ів. 14, 27).

Сьогодні ми ласкаво запрошуємо всіх небайдужих, чиє серце відкрите на плекання миру, єднатися з військовими в молитві за мир і спокій в Україні та світі, яка проходитиме в Зарваниці. В особливий спосіб запрошуємо долучитися до молитви родин військовослужбовців. Ця молитва стане міцним щитом захисту та підтримки для тих, хто перебуває на передовій, хто в постійній небезпеці для життя та здоров’я непохитно стоїть на служінні миру. У рамках паломництва, окрім молитовної підтримки захисників, буде можливість надати їм матеріальну допомогу. З цією метою буде проводитися збір коштів для потреб військовослужбовців у зоні АТО.

Єднаючись у спільній справі плекання миру, візьмімо близько до серця Господній заклик до нас: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Ми є миротворцями тоді, коли з нами непереможний щит – щира молитва до Бога за мир та спокій. Єднаймося! Прийдімо до Богородиці Зарваницької та віддаймо їй у руки свої молитви-благання за наш народ, наше військо, наш мир. Будьмо миротворцями!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у день Святих мучеників Фотія і Аникити,

25 серпня 2014 року Божого

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ

БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Високопреосвященним і Преосвященним владикам,

всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,

преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам

Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

Вчора нас поховано з Тобою, Христе, –

Встаємо сьогодні з Тобою воскреслим,

Бо вчора нас з Тобою розп’ято.

Тож і нас прослав, Спасе, у царстві Твоїм

(Пісня 3 Канону Воскресної Утрені).

Дорогі в Христі!

Попри всі цьогорічні випробування і непевність, Великдень – «день, що його учинив Господь» (Пс. 117, 24) – є для нас часом невимовної радості й надії. У світлий празник Воскресіння Христового свята Церква оспівує таїнство поєднання протилежностей: поховання і воскресіння, смерті і життя, розп’яття і слави, смутку і радості. У тому й полягає велике пасхальне таїнство, що сам Син Божий стає одним із нас, вмирає, подібно як ми, щоб ми могли воскреснути, як Він! Христос проходить свою хресну дорогу за нас і на наше благо, даруючи нам своє світле воскресіння та нове життя в Бозі. Отже, хрест і воскресіння нерозлучні. Вони стосуються не лише Христа: у таїнственний спосіб зачіпають усе людство і кожного з нас зокрема. Подія, яка відбулася в житті Ісуса Христа, – Його смерть і воскресіння, – увібрала в себе всю історію людства, усі страждання, як минулого, так і прийдешнього, і преображає їх у нове життя, у нову радість. Воскреслий Христос входить у серцевину особистої історії кожного з нас, Він, можна сказати, переживає наші страждання і приниження: ми водночас із Ним розп’яті й засуджені, та разом із Ним підіймаємося з гробу і воскресаємо. Вчора нас із Ним було поховано, а сьогодні – встаємо із Ним воскреслим.

Вчора нас поховано з Тобою, Христе… вчора нас з Тобою розп’ято.

Ісус Христос силою і діянням Святого Духа присутній в історії нашої Церкви і нашого народу. Ми добре знаємо цей Його і наш хресний шлях. Ще в недавньому минулому нашу Церкву і наш народ катували й розпинали, ложно свідчили на нас, у нас стріляли і кидали в тюрми. Однак ми все це пережили і, дякувати Богу, відродилися до нового життя спільноти Христових учнів. Якраз цього року минає 25-річчя легалізації та відродження нашої Церкви на рідній землі. Тож засилаймо молитви до престолу Всевишнього, дякуючи Йому за благодать і силу, яка допомогла нашому народові вистояти серед жахливих випробувань і страждань. Ця перемога – знак дієвої присутності воскреслого Спасителя між нами в далекому і недавньому минулому, а водночас запорука нездоланності нашого народу і в майбутньому.

Сьогодні знову нам погрожують зброєю і залякують розділом країни та захопленням храмів. Але Христос і сьогодні є з нами! Наші болі Він приймає так, немовби це Йому особисто завдавали рани. Це Його було зневажено побиттям молоді на Майдані. Це Його зробили нужденним, коли добро народу розкрадала корумпована влада. Це Його ув’язнювали та несправедливо засуджували, виставляли нагим на морозі і катували викраденим. Це Він – перша жертва Небесної сотні. Його слова на хресті, що звучать сьогодні в сумлінні віруючих людей України, – «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять!» (Лк. 23, 34), – стосуються насамперед тих державних і церковних лідерів, своїх і сусідніх, які підбурюють народ до сліпої агресії та ненависті: «Розіпни, розіпни Його!» (Лк. 23, 21). Однак сила людської злоби, брехні і насильства є нічим порівняно із силою Божої правди й любові. Це Христос нас сьогодні підносить, і як Церкву, і як народ. Як у Воскресінні добро долає зло, так і в нашій історії любов переможе злобу й ненависть, а мир – усякі погрози війною.

Встаємо сьогодні з Тобою воскреслим.

Сила зброї никне перед славою Воскреслого, бо «сьогодні встаємо з Тобою воскреслим». Усі ми це відчуваємо, на рідній землі і на поселеннях. Сила Христового воскресіння сьогодні є нашою надією в церковному, суспільному та особистому житті. Не маємо певнішої і сильнішої допомоги – ні в міжнародній дипломатії, ні в силі військових потуг чи людських домовленостей, які готові за тридцять срібняків виставити ціну Неоціненному. У своєму воскресінні Христос силою Святого Духа чинить єдиним народом тих, хто колись протистояв один одному: «Нема юдея ані грека… ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі» (Гал. 3, 28).

Знаком нашого «вставання» з воскреслим Спасителем, який підносить нас із «гробу» гріха, нехай стане наше оновлене Божою любов’ю ставлення до всіх без винятку людей. Любімо і обіймімо кожного, хто є поруч, у нашому селі, містечку, місті, у нашій області та на всій нашій Землі. Учімося поважати і любити того, хто відрізняється від нас: думає по-іншому, дотримується інших звичаїв чи розмовляє іншою мовою – саме це є свідченням слави Воскреслого! Усім людям, навіть тим, хто має злобу в серці і несправедливо нас обвинувачує, ми сьогодні проголошуємо радісну вістку про воскресіння. Бо ж знаком воскресіння є перемагати сили зла і ненависті Божою любов’ю та милосердям.

Тож і нас прослав, Спасе, у царстві Твоїм.

За давнім церковним переказом, св. Андрій, ставши на київських горах, передбачив велику Божу славу для нашої країни: «Бачите ці гори? На них засяє благодать Божа, тут буде велике місто, і Бог спорудить багато церков». Сяйво Божої благодаті, про яке згадує наш апостол, –це світло Христового воскресіння, яке ніколи не переставало променіти над нашою землею, навіть у найтемніші періоди нашого національного і церковного буття. На нас сповнилися євангельські слова, що їх ми чуємо під час Пасхальної Літургії: «Світло світить у темряві і темрява його не подолала» (пор. Ів. 1, 5). Відблиском небесної слави воскреслого Спасителя є і наш Патріарший собор Воскресіння Христового, який ми посвятили минулого року. Він є для нас живим свідченням Христової перемоги, запорукою невмирущості нашого народу та знаком єднання всіх дітей нашої Церкви – в Україні і на поселеннях сущих.

Сьогодні, у цей радісний день Воскресіння Христового, благаймо нашого Спасителя, щоб світло Його воскресіння з новою силою засяяло над нашим краєм, щоб подолало темряву гріха, незгоди, страху і зневіри та скріпило всіх нас силою Святого Духа на розбудову справді вільної і Богом благословенної держави. Молімося особливо про дар єдності та однодумності для нашого народу. А ця наша духовна єдність дозволить нам відродити і обновити всі державні інституції на основі Божої правди і Божого закону. Хоч би де ми були, – чи в Україні, чи на поселеннях, – пам’ятаймо про своє покликання, що випливає з нашого християнського та національного досвіду, а саме: свідчити про нездоланну силу Христового воскресіння, про неминучу перемогу правди над брехнею, любові над ненавистю, добра над злом, життя над смертю.

Із такими думками єднаюся з вами в молитві і пасхальній радості, у любові та надії, бажаючи кожному з вас мирного і благословенного Воскресіння Христового. Пасхальним привітом обіймаю всіх вас! Нехай цього дня засмучені зрадіють, стривожені відчують певність християнської надії. Молитвою лину до поранених і стражденних, ув’язнених і вигнаних із рідної домівки, наших воїнів і всіх, хто стоїть на сторожі гідності людської особи в Україні. Усім вам зичу щедро поданих Господом пасхальних дарів.

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога-Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами.

Христос воскрес! – Воістину воскрес!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

на свято Благовіщення Пречистої Діви Марії,

7 квітня 2014 року Божого

Джерело: http://news.ugcc.org.ua

Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів Української Греко-Католицької Церкви на Страсний четвер

Всесвітліші, всечесні та преподобні отці −дорогі співбрати в Христовому священстві!

Знову наближаємося до Великого четверга, коли, ідучи на хресну смерть і відкриваючи двері у воскресіння, наш БожественнийСпаситель установив святе таїнство Священства. У зв’язку з цим прагну роздумати разом із вами над тим великим даром, учасниками якого ми стали тоді, коли Христос покликав нас до участі в Його священстві. Він пригадує нам на Тайній вечері: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє ім’я, дав вам» (Iв.15,16).

Завжди в переломні моменти історії нашого народу відкривалися особливі прикмети Христового священства. Коли серця людей сповнюються непевністю, тривогою і страхом, вони насамперед звертаються до своїх духовних отців за порадою і підтримкою, Божим Словом та Його благодаттю. Можна справедливо визнати, що через наше служіння люди шукають того, що вічне й правдиве, того, що не проминає, – шукають Бога, якого ми покликані їм посвідчити, і надії в Ньому. Саме в такому ключі відкривається нам зміст Христового священствав Посланні апостола Павла до Євреїв. Священний автор описує нам Христа – Вічного Архиєрея, який увійшов у своєму воскресінні до Небесної Святині, щоб «ми мали сильну заохоту… що прибігли прийняти надію, призначену нам. В ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архієреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (Євр. 6, 18–20).

Як багато сьогодні приходить до нас людей для того, щоб віднайти цю надію – якір власної душі! Нинішній світ і нинішня Україна спрагнені надії. Ми безперестанку стаємо свідками людських страждань, визиску, страху, які породжуютьу душах зневіру і відчай. Як важливо нам, тим, хто наділений благодаттю Христового священства, самим відчути в собі цей якір певності, що невидимою силою Святого Духа єднає нас із Христом. Нехай це наше свято допоможе нам самим серед розбурханого житейського моря віднайти якір священичої душі, яким є християнська надія.Вона,за словами св. ап. Павла, «не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5).

Священик – служитель надії, який свідчить перед світом про неї і утверджує в ній інших. Таким його прагнуть бачити вірні нашої Церкви, – таким його прагне бачити Христос, який закликав своїх апостолів посеред різних досвідів і випробувань не падати духом, апокладатися на Бога, як Він сам це робив за земного життя. Джерелом нашої надії є Господь, Його пасхальна перемога над гріхом і смертю, над силами зла і темряви. Поєднаний із Господом, Христовий учень надіється не на себе, а на Бога, який воскрешає померлих і визволяє від смерті тих, хто цілковито покладається на Нього (пор. 2 Кор. 1, 9–10).Таким чином, надія священика скерована до Христа-Господа і від Нього очікує свого сповнення. Тож нехай наша щоденна молитва Часослова, роздуми на Божим Словом та часте приступання до Святих Таїнств допоможуть нам ще глибше поєднатися з нашим Господом – Добрим Пастирем, образом якого ми повинні бути для наших людей. Віднайдімо також глибинні зв’язки священичої солідарності із співбратами у Христовому священстві, покріплюймо один одного у вірі й надії, любові до Бога і ближнього, служінні потребуючим і терплячим.

Принагідно складаю сердечну вдячність і визнання кожному з вас, хто підтримував своїх вірних під час подій останніх місяців на майданах України і своєю мужньою позицією допомагає їм вистояти до кінця. Особливо вдячний тим душпастирям, які не покинули в цей складний час своїх овець на Півдні і Сході України, зокрема в Криму. Ви стали якорем надії для наших вірних і звістили їм люблячого Бога. Саме завдяки вам багато людей отримали дар віри, просили про святе таїнство Хрещення, можливо,уперше в житті сповідалися та прийшли до пізнання істини в єдиній, святій,соборній і апостольській Церкві.Така священича ревність і мужність показала, що ви є гідними синами і спадкоємцями переслідуваної Церкви-мучениці, яка свого часу переможно пройшла через горнило гонінь і чверть століття тому воскресла до нового життя. Ми не знаємо, через які випробовування нас тепер поведе Господь. Але ми певні, що доки не похитнеться наша віра в Бога, доки збережемо якір душі, – певність християнської надії на Господа і Його всемогутню благодатьСвятого Духа, – доти зможемо, як добрі пастирі, «душу свою покласти за своїх овець» (пор. Ів. 10,11).

Наш народ нині страждає душею і тілом. До післяреволюційних ран додалися тягарі військової агресії, передвиборчої кампанії та економічної кризи. Саме у ваші руки, дорогі отці, Ісус Христос вклав ліки Святих Таїнстві силу молитви Церкви, пастирської чуйності та Боже слово потіхи для нашого стражденного народу! Несіть їх людям, зцілюйте серця, вчіть не піддаватися тривозі й агресії, ненависті та зневірі.

Сьогодні наш люд ставить надзвичайно високі моральні вимоги до влади і політиків, державних службовців і правоохоронців, прагнучи очищення суспільства від несправедливості й корупції, від неправди та зневаги людської гідності. Усе це є відгомоном крику людської душі за приходом Божого Царства та його справедливості. Нашою відповіддю на потоптання Божого закону, що завдало такої великої шкоди рідній країні та українському суспільству, має стати відновлення різних ділянок народного буття у світлі Декалогу – Десяти Божих заповідей, які є дороговказом до справжнього щастя людини і всього народу. Нинішні обставини спонукають нас, Христових служителів, з новою силою і ревністю проповідувати Євангеліє спасіння, потверджуючи свою проповідь свідченням святості власного життя.

Дорогі отці та співбрати в Христовому священстві! Готуючись до дня Тайної вечері, коли, за прикладом Христа, умию вам ноги під час Божественної Літургії, єднаюся з кожним із вас, молюся за кожного з вас, радію вашими радощами та журюся вашими турботами! Щиро вітаю всіх єпископів, священиків, дияконів та семінаристів нашої Церкви зі святом Христового священства і запевняю у своїй постійній молитві за вас, ваші родини, за семінарійні та монаші спільноти. Словами апостола Павла висловлюю вам свої найщиріші побажання: «…ненавидівши зло, приставайте до добра. Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте…духом горіть, Господеві служіть; веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі» (Рим. 12, 9–12).А «Бог надії нехай сповнить вас усякою радістю та миром у вірі, щоб ви збагатились у надії силою Духа Святого» (Рим. 15, 13).

Благословення Господнє на вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

в Акафістову суботу, 5 квітня 2014 року Божого

Джерело:http://news.ugcc.org.ua

Послання Блаженнішого Святослава до молоді

Бадьортеся! Я бо подолав світ! (Ів. 16, 33). Улюблена в Христі молоде! Радію, що знову маю нагоду у Квітню неділю, у день Входу Господнього до Єрусалима, звернутися до вас!

Ви завжди, а особливо протягом цієї тяжкої зими та сповненої тривог весни, у моїх думках і молитвах. Хочу запевнити вас, що в усіх нелегких випробуваннях, труднощах та печалях Церква є і завжди буде для вас люблячою матір’ю, до якої ви можете прийти, щоб відновити свої сили, знайти мир і надію.

Ми всі разом переживаємо складний, непевний, але водночас натхненний час. Це час неймовірних випробувань і разом із тим глибокого навернення, застанови та зміни, – час, у якому ми можемо відчути присутність Бога в нашій історії та Його безмірну любов.

Торжественний вхід Христа до Єрусалима також відбувався в нелегкий чи навіть критичний для старозавітного Божого народу час. Розгублений і зневірений народ Ізраїлю чекав на Месію – Того, хто визволить його з кайданів неволі та відчаю. Люди дожидали змін, втілення своєї великої мрії – приходу царя, котрий звільнить Ізраїль, відбудує мир і підкорить всі народи. Пальмове гілля, що вони несли в руках, символізувало очікувану перемогу. Вони кричали: «Осанна!», тобто «Спаси нас!»

Христос і справді приніс перемогу, – перемогу набагато більшу, ніж ту, на яку вони сподівалися ізраїльтяни: не політичне визволення, а перемогу над смертю! Людство зустріло справжню весну, істинне оновлення і визволення, єдиним джерелом якого є Господь Бог. Тільки Він своєю силою усуває все, що завмерло й закам’яніло, і дарує людині нове життя, нову надію і новий шанс. Про це провіщав пророк Ісая словами: «Не згадуйте про те, що було, не думайте про давнє! Ось я творю щось новітнє: воно ось-ось уже сходить. Чи ж ви його не впізнаєте?» (Іс. 43, 18–19).

Першими, хто відчув оте нове в Христі і хто вітав Його, були діти! Молоді люди першими відчувають потребу змін на краще, бо молодість є весною життя. Вони не просто потребують того, що дарує Христос, не лише очікують зміну, а й приймають її – впускають всередину себе новизну, прагнуть повноти життя. Молодь починає рух до Бога і першою усвідомлює плоди приходу Господа.

Народ Ізраїлю чекав на Месію, який дасть їм політичну свободу. Ми також часто сподіваємося, що хтось для нас збудує кращий світ, зробить чудо. Така позиція часто проявляється навіть у наших молитвах – ми молимося і чекаємо, що щось зміниться без нашої участі. Проте Господь потребує нашої співпраці і дає силу для втілення змін, про які ми просимо. Тому ми повинні усвідомити, що істинна зміна є результатом співдії людини з Богом. Згадаймо, як Христос навчав своїх учнів: «Я виноградина, ви гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Iв. 15, 5).

Щиро вірю, що молодь, віруюча молодь, є силою, яка здатна змінити суспільство, наш народ і його соборну державу. Вона стає потягаючою, поширює хвилю оновлення, зове за собою інших, роззброює опонентів і затуляє уста неправдомовцям.

Яскравими прикладами того, що українська молодь глибоко усвідомила співвідповідальність за себе, за інших і за все творіння стали події останніх місяців, що увійдуть в історію як «революція гідності». Наші молоді люди показали Європі і всьому світові нову якість, вказали на істинне трактування цінностей свободи, гідності й солідарності.

Це справді грандіозна переміна в житті українського народу, яка має стати перспективою дальшого розвитку. У жодному разі її не можна звести до героїчних моментів минулого, залишити позаду. Майдан – це старт, так само як торжественний вхід Христа до Єрусалима є початком Страсного тижня, Христових страстей, Його добровільного приниження і розп’яття на хресті. Сьогодні Ісуса славить Єрусалим, проте справжньою славою Він засяє лише тоді, коли переможцем над гріхом і смертю вийде воскреслим із запечатаного гробу. Цього не зможе зупинити ніщо й ніхто: ні камінь, що закривав вихід, ні зброя солдат, які стерегли гріб, ні кулуарні домовленості безбожної влади.

Глибока й фундаментальна зміна, на жаль, не може бути безболісною, рух вимагає самопожертви. Ми й це пережили в минулі місяці. Світла й чиста жертва Небесної сотні… Ми глибоко відчули відданість героїв Майдану, їхня смерть уразила кожного з нас, а особливо тих, хто зазнав тяжкої втрати рідних, друзів чи знайомих.

Проте кінцевою точкою є не смерть, а перемога, – перемога над злом, над смертю, над усім, що принижує гідність і забирає свободу. Ми чітко усвідомлюємо, що рух до зміни веде через страсті до воскресіння. Оновлення – це рух до воскресіння.

У своїй інавгураційній промові 1978 року блаженний Папа Іван Павло ІІ, який через два тижні буде канонізований, сказав: «Не бійтеся! Широко відчиніть двері для Христа. Відкрийте кордони, економічні та політичні системи, культури, цивілізації та розвиток Його спасенній владі». Його слова стають слушним закликом і для нас. Не біймося!

Його наступник на Петровому престолі Папа Франциск також говорить про сміливість і звертається до молоді: «Відважтеся плисти проти течії. Відважтеся бути по-справжньому щасливими. Скажіть «ні» ефемерній штучній культурі, яка вважає, що ви не здатні взяти на себе відповідальність і прийняти справді великі життєві виклики».

Дорогі в Христі молоді українці, весь світ побачив, що ви здатні плисти проти течії, брати на себе відповідальність і дивитися у вічі викликам та небезпеці. Ви можете змінити світ.

Майдан – це наш вхід до Єрусалима. Ми бачили славу, досвідчили страждання і зрозуміли силу жертви. І знаємо, що випробування триватимуть. Але це ще не все. Наша революція – духовна, особиста, національна – це процес. Велич попереду, і до неї ми можемо прийти лише разом з Христом. Звитягу побачимо у величі й гідності Воскресіння, яке є найбільшою і фундаментальною перемогою – над смертю і гріхом. Не бійтеся! Христос уже переміг. І наша перемога в Ньому.

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

1 квітня 2014 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної Божественної Літургії у Квітну неділю, 13 квітня цього року

Джерело: http://news.ugcc.org.ua

Пастирське послання Блаженнішого Святослава з нагоди відновлення акту посвяти України під покров Пресвятої Богородиці

Не маємо іншої допомоги, не маємо іншої надії, крім тебе, Пречиста Діво! Ти нам допоможи, на тебе надіємось і тобою хвалимось: бо ми твої слуги, щоб ми не посоромилися (Молебний канон Пресвятій Богородиці).

Дорогі в Христі!

У дні, коли наш народ і наша Батьківщина знову переживають великі випробування, пов’язані з окупацією частини нашої землі, наші серця наповнені тривогою за майбутнє, непевністю і страхом.

Посеред цих обставин сам Господь посилає нам знак надії, подібно як Він зробив це в далекі часи старозавітному цареві Ахазові… Єрусалим перебував під смертельною загрозою з боку агресивних сусідів, а його правитель, цар Ахаз, розпачливо шукав підтримки в тогочасних світових потугах. Почуття царя і його підвладних натхненний автор передає дуже промовисто, зазначаючи, що «серце царя й народу затремтіло, як тремтить дерево в лісі від вітру» (Іс. 7, 2). Господь послав до царя Ахаза пророка Ісаю, щоб заспокоїти його та закликати до цілковитого уповання на Бога. А що цар і надалі сумнівався і хитався, Бог вклав в уста свого пророка такі слова-обітницю: «Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл» (Іс. 7, 14). Прообраз Богородичного Покрову став знаком особистого і всесильного захисту Бога його людей. Відтак Всевишній запросив свій народ і його правителів не покладати надмірних сподівань на сильних цього світу, а повністю віддатися в Його могутні руки, навертаючись до Його закону: «В наверненні й спокої ви спасетеся; у тиші та в довір’ї – ваша сила» (Іс. 30, 15).

У нашій великопісній мандрівці Господь Бог посилає нам своє слово, закликаючи до щирого навернення, до внутрішньої переміни, а як запоруку свого благословення на цій дорозі, дає нам знак – Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію.

Господь в усі часи приходив на допомогу своєму народові, а знаком перемоги і надії завжди була ця сповіщена пророком Ісаєю дівиця – Пречиста Діва Марія. На сторінках Святого Письма Богородиця присутня від першого трагічного моменту в історії людства, коли після гріхопадіння Творець заповідає поразку змія-чоловіковбивці від потомства жінки, яке зітре йому голову (пор. Бут. 3, 14-15). А в останній книзі Священного Писання, Одкровенні св. Івана Богослова, натхненний автор бачить у пророчому видінні велике знамення на небі: «Жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок» (12, 1). Червоний дракон, що переслідуватиме цю благословенну жінку смертоносним потоком вод, які виходитимуть з його уст, не зможе подолати її. Навпаки, силою архистратига Михаїла він сам буде повержений на землю та назавжди буде зруйнована його влада над людським родом (пор. Одкр. 12, 7-17).

Утім, Пречиста Богородиця супроводжує людський рід не тільки в тій історії, яка записана у священних книгах. Вона перебуває зі своїми дітьми завжди і всюди, в усі часи і посеред будь-яких обставин. Чимало місць на нашій земній кулі Пресвята Богородиця позначила своєю особливою присутністю, завдяки чому всі ці місця стали для багатьох людей, а навіть цілих народів знаком порятунку і спасіння.

Як тут не згадати близькі й дорогі серцю кожного християнина місця Святої Землі – Назарет, Вифлеєм, Аїн-Карім, Єрусалим, які донині притягують до себе сотні тисяч паломників з усього світу? Як не згадати Люрд у Франції, Лоретто в Італії, Апаресіду в Бразилії, Гваделупу в Мексиці, Маріацелль в Австрії, Ченстохову в Польщі, Маріаповч в Угорщині, Литманову в Словаччині? Як не згадати маленьке португальське село Фатіма, де Пречиста Богоматір на початку далекого 1917 року з’явилася трьом малим пастушкам і закликала молитися за Росію, щоб не допустити поширення у світі загрозливого і нищівного безбожництва, яке принесе стільком народам безмірні страждання та випробування?

Як не згадати Унів і Почаїв, Зарваницю і Гошів, які стали знаком опіки Пресвятої Богородиці над нашою землею впродовж її бурхливої історії? Як, урешті, не згадати Грушів і той переломний момент у житті нашої Церкви й країни, коли рівно рік після Чорнобильської аварії Господь дав нам знак із неба, визволяючи нас від страху і пробуджуючи нас до нового життя в оновленій своїй країні. Ми тоді ще не знали, чим закінчаться наші змагання, але відчували велику надію і впевненість, бо з нами була вона – Пресвята Богородиця, і через неї з нами був Господь – Владика неба і землі.

Пресвята Богородиця є поруч із нами в особливий спосіб у Літургії. Вона єднається з нами в безнастанному прославленні Всевишнього, а водночас, як любляча Мати, постійно заступається за нас перед Господом. Свята Церква виражає цю свою віру в безнастанне молитовне посередництво Пречистої Богоматері словами відомої церковної молитви: «Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих за нас молиться Богові. Ангели з архиєреями покланяються, апостоли з пророками ликують. Бо ради нас молить Богородиця предвічного Бога». Ці слова, взяті з кондака свята Покрови Богородиці, приносять нам утіху в скорботах, дають силу у випробуваннях, звіщають надію в терпіннях, бо знаємо, що те «днесь» виражає не якесь далеке і чуже минуле, а стосується нашого сьогодення – з його загрозами і тривогами. Вона, за словами великого патріарха Йосифа, є «нерушимим знаком нашої сили і нашої надії на перемогу». А це тому, що «Пресвята Богородиця, під якої чесним і чудесним Покровом всі ми, як діти під охороною Матері, перебуваємо і в бідах та нуждах наших під її Покров прибігаємо, була і є цим непорушним пристанищем, знаменом і запорукою єдности нашої української християнської родини».

Зважаючи на нові історичні обставини, бажаю скерувати ваші духовні очі до Богородиці і у відповідь на її люблячу й турботливу присутність у нашому житті віддати всіх вас під її материнську опіку. Свого часу під Покров Пречистої Діви Марії посвятив народ Русі-України благовірний князь Ярослав Мудрий. Відновив цю посвяту в Зарваниці 1995 року світлої пам’яті Мирослав Іван кардинал Любачівський.

Продовжуючи служіння моїх великих попередників на Києво-Галицькому престолі, знову прагну в сопричасті з усією нашою Церквою в Україні і на поселеннях відновити Акт посвяти українського народу під її всемогутній Покров. Цим актом урочисто визнаємо Божу опіку над нами, виявляємо нашу любов до Пресвятої Богородиці, готовність сповнити все, що заповідав нам її Син і наш Господь Ісус Христос, та бажання служити Богові й рідному народові лише у світлі Божого закону. Нехай конкретним виявом нашого прагнення втілити в життя цю посвяту стане молитва до Пречистої Богоматері, яку ми будемо практикувати особисто і спільнотно, випрошуючи в Господа за посередництвом Богородиці благословення для нашого багатостраждального народу. Цією молитвою може бути Параклис, Молебень, Акафіст, молитва на вервиці чи інша побожна практика, яку здійснюватимемо щодня на честь нашої Небесної Цариці і Заступниці, вкладаючи в її материнське серце всі наші надії та сподівання на повне відродження і утвердження в Христовій істині нашого народу.

Доручаю священнослужителям здійснити урочистий Акт посвяти України під Покров Пресвятої Богородиці 6 квітня цього року, у неділю, після кожної Служби Божої в усіх храмах нашої Церкви. Літургійний чин посвяти та деякі практичні вказівки додаються до цього Послання. До цієї урочистої події прошу всіх належно підготуватися, приступивши до святих таїнств Сповіді та Причастя та чинячи діла милосердя й покути.

Запрошую і закликаю всіх єпископів, священиків, ченців і черниць та мирян нашої Церкви тривати в довір’ї та молитві до Пресвятої Богородиці, щоб під її Покровом завжди бережені ми після трудів і подвигів Великого посту досягли світлого Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа й стали свідками та співучасниками відновлення нашої улюбленої Батьківщини.

Нехай зійде на наш народ – за молитвами Богородиці – благословення всемогутнього Бога-Отця, і Сина, і Святого Духа! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

20 березня 2014 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної Божественної Літургії у неділю, 30 березня цього року.

Джерело: http://news.ugcc.org.ua