Великоднє привітання Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава

Навіть в обставинах війни ми перебуваємо у пасхальній ході в якісно нову дійсність. Ми перебуваємо в ході від рабства до свободи, від смерті до життя. І навіть тоді, коли нам сумно, – у Воскресінні ми радіємо. Коли нам є важко, то в пасхальній ході ми отримуємо нові сили. І в тій ході разом з Христом співаємо пісню перемоги над гріхом і смертю, над смутком і відчаєм!

Такими словами вітає Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, із святом Воскресіння Христового усіх вірних та людей доброї волі.

Він наголошує, що у цей день Церква проголошує дивний перехід Христа від смерті і страждань до воскресіння і життя. В цей перехід ми разом із Христом також вирушаємо.

«Дозвольте цього дня усіх вас привітати і цією радістю з вами поділитися: з тими, хто страждає, воює, будує, з тими хто далеко від дому, які сьогодні живуть на різних континентах земної кулі, але в цій пасхальній ході ми єдині, як Церква, як Божий люд, як народ в дорозі до воскресіння», – каже Блаженніший Святослав.

Глава УГКЦ в Страсну п’ятницю: Якщо влада переступає через людське життя, то така влада є злочинною

Якщо хтось думає, що за допомогою корупції, хабаря, нечесного бізнесу, він щораз то більше візьме у свої руки, отримає більше сили і влади, нехай подивиться на пробиті цвяхами руки Ісуса Христа. Бо ці нечесні блага, ця вбивча влада насправді є цвяхом, який проб’є вашу руку, і те добро ніколи не затримається у тій руці, яка краде і оббирає свого ближнього. Про це говорив сьогодні Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав після виставлення Плащаниці в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового.

«Переживаючи таїнство цієї Страсної п’ятниці, – сказав Предстоятель, – ми щойно з вами побували на Голгофі. Ми були свідками розп’яття і смерті нашого Спасителя… Споглядаючи ті дивні речі, дивні знаки надзвичайного Божого упокорення перед людиною, мабуть, ми як діти питали себе у Небесного Отця, чому, за що?»

Очевидно, вважає Блаженніший Святослав, що на це питання сучасники давали різні відповіді. «Мабуть, однією з причин може хтось назвати причину релігійну, аби хтось не заважав сповідувати ті чи інші релігійні правила життя. Хтось інший міг сказати: задля суспільного спокою, щоб не було замішання в державі. Мабуть, це буле відповідь Пилата. Хтось міг подумати, що на цій смерті можна було добре заробити, і продав Христа за тридцять срібняків. Можна сказати, що однією з відповідей на це питання можуть бути слова одного з найбільш кровожерливих тиранів ХХ століття, який казав так: є людина, є проблема, нема людини, нема проблеми. І кожен, аби вирішити свою проблему, зробити більш вигідним своє життя, дуже швидко і успішно досягнути своєї мети, вбив людину», – сказав Архиєрей.

І яке дивне Таїнство, відзначає він, – наш Бог захотів стати саме тою людиною, яку всі вважають зайвою, причиною різних непорядків, причиною економічних невигод. Бог хотів стати саме тою людиною, яку цей світ вважає проблемою. «Син Божий узяв на себе страждання цілого світу саме для того, аби показати, що людина є найгідніша і найважливіша з усіх інших проблем, питань, завдань, які б хто-небудь у світі ставив чи шукав. Якщо якась релігія в ім’я Боже вбиває людину, переступає через людське життя, така релігія не може бути правдивою. Якщо якась влада, якийсь державний муж переступає через гідність людини, через людське життя, аби будувати суспільство, така влада є злочинною, а таке суспільство стає суспільством убивць», – вважає Глава Церкви.

Духовний лідер греко-католиків наголошує, що сьогодні наш Спаситель зриває усі маски, які людина могла б накласти на ті чи інші суспільні, політичні, людські проекти чи навіть на власне особисте життя. Сьогодні Ісус Христос, який вмирає на Хресті, відкриває нам правду про нас самих.

«Якщо хтось, – каже Архиєрей, – шукає комфорту і майже вічного комфортного життя у тому світі, нехай подивиться на наге тіло Розп’ятого Спасителя. Тому що ми нагими прийшли у цей світ, нагими з цього світу відійдемо, і нічого з собою не візьмемо. Ось яка правда про нас відкривається в таїнстві Великодньої п’ятниці».

Звернення Блаженнішого Святослава з приводу тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви і всіх людей доброї волі з приводу тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи.

Я кличу сьогодні проти вас на свідків небо й землю;
життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття.
Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству.

Втор. 30, 19

Дорогі в Христі!

Двадцять шостого квітня минає 30 років із часу аварії на Чорнобильській атомній електростанції, яка призвела до найбільшої в історії людства соціально-екологічної атомної катастрофи. Внаслідок вибуху реактора і радіаційного забруднення безмірних просторів постраждали мільйони людей. Сотні тисяч були змушені покинути свої домівки, тікаючи від нищівної дії радіації, багато хто втратив здоров’я і навіть життя. Мільйони людей ще й сьогодні живуть на забруднених територіях.

Особливо від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС постраждали ліквідатори, які ціною свого здоров’я та життя зупинили поширення вбивчої радіоактивної хвилі і не допустили атомної катастрофи ще більш глобальних масштабів. Пам’ятаючи про цей їхній жертовний чин, у вдячності й пошані має нині схилити перед ними голову весь наш народ і цілий світ.

Навіть через три десятки років від цієї трагедії мусимо з жалем припускати, що Чорнобиль ще довго буде «плодоносити» на нашій землі і в сусідніх країнах. Нині ми можемо побачити лише верхівку айсберга багатогранних медичних, соціальних, економічних та екологічних проблем, які фокусуються в долях постраждалих. Їхній біль стає ще дошкульнішим на тлі суспільної байдужості та недостатніх зусиль з боку державної влади.

Справді, багато постраждалих від Чорнобильської катастрофи почуваються забутими і залишеними сам-на-сам зі своїми хворобами, проблемами та щоденними викликами. Самотність у болі є подвійним болем. Радіація отруює навколишнє середовище та нищить людське тіло, натомість байдужість руйнує душу людини, заподіюючи смерть таким фундаментальним почуттям, як милосердя, співчуття і солідарність із стражденними. А без цих почуттів людське середовище перетворюється на пустелю, в якій майже неможливо жити.

Святіший Отець Франциск проголосив 2016 рік Роком Божого милосердя, що є особливим імпульсом для пробудження приспаного плином часу і байдужістю сумління та вияву чесноти солідарності стосовно всіх потребуючих, а зокрема – постраждалих від наслідків Чорнобильської аварії. Кожен зрілий християнин, кожен свідомий громадянин і кожна відповідальна громадська чи державна інституція повинні зробити все від них залежне, щоб простягнути руку дієвої допомоги тим, хто донині несе хрест наслідків цієї техногенної катастрофи. До чинної любові й солідарності з постраждалими закликаю особливо духовенство і мирян нашої Церкви. Ревною молитвою, захистом справедливих прав постраждалих, щирою людською підтримкою маємо виявити їм нашу близькість і християнське милосердя.

Проте пам’ять про Чорнобиль означає не лише плекання вдячності ліквідаторам і турботу про захист прав постраждалих. Вона передбачає рівно ж відповідальне ставлення до Богом даного створіння. Трагедія тридцятирічної давнини чітко показала, якою загрозою для людства може стати технічний прогрес, поставлений на служіння ідеології та позбавлений етичних і моральних принципів.

Господь дає людині велику владу над створінням, проте цей дар передбачає і неабияку відповідальність, – відповідальність за природні ресурси та навколишнє середовище, яке є нашим спільним домом і має бути затишним та безпечним помешканням для прийдешніх поколінь. Одначе навіть поверховий погляд на хижацьке ставлення до природи, на засміченість наших річок, полів і доріг, на безоглядне вирубування лісів і карпатських схилів дає підстави ствердити про наявність у нашому суспільстві руйнівної моральної вади – невдячності супроти Творця і гідної кари безвідповідальності перед наступними поколіннями.

Справжня і жива пам’ять – це вироблення постійно діючих механізмів захисту та надання належної соціальної опіки всім, хто постраждав від цієї мегакатастрофи. Навіть більше, пам’ять про це атомне лихо вимагає відповідної політики у сфері енергетики, щоб вона керувалася пріоритетом етики над технікою і стояла на служінні гарантуванню основоположних прав та оправданих потреб людей, а не загрожувала їх благополуччю і життю. Відповідно, необхідно розвивати та впроваджувати більш сталі та безпечні для людини й довкілля джерела енергії.

Дорогі в Христі! Двадцять шостого квітня об’єднаймося в молитві за упокій душ усіх, хто став жертвою Чорнобильського лиха, благаючи, щоб воскреслий Спаситель прийняв їх у свої вічні батьківські обійми. Водночас прохаймо Господа зіслати на нашу землю свого Святого Духа, який оживляє і відновлює обличчя землі (пор. Пс. 104, 30). Нехай цей Дух воскреслого Христа торкнеться наших сердець, наповнить їх страхом Божим, пошаною природи і любов’ю одне до одного. Нехай усіх нас береже своєю материнською опікою Пресвята Богородиця – Цариця і Мати української землі!

Благословення Господнє на вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Лазареву суботу, 23 квітня 2016 року Божого

Послання Блаженнішого Святослава до молоді

…Хабар губить серце (Екл. 7, 7).

Дорога в Христі українська молоде!

Квітна неділя є традиційною нагодою звернутися до вас окремим словом. Проте бажаю відразу вас запевнити, що ви завжди є в моєму серці та молитвах і під особливою опікою нашої Церкви, надто тепер, коли випробування, що їх зазнає наша країна вже понад два роки, вимагають від кожного з нас жертовності, відданості та віри.

Ми є очевидцями справді історичних подій, величезних змін і викликів. Ба більше, ми отримали справжнє благословення бути співтворцями цих змін, відчути відповідальність за своє життя тепер і за майбутнє, що спільно будуємо. Багато поколінь перед вами щиро прагнули  посідати особисту відповідальність за розвиток українського суспільства, проте вповні не могли її здобути, а вам, молоді люди, вона дана як дар, як великий скарб, що ним ви покликані добре розпорядитися.

Сьогодні наша Церква відзначає Торжественний в’їзд Христа в Єрусалим. У цьому святі так символічно і виразно відкривається таїнство Господнього служіння та людського буття: слава і жертва. Прославлений людьми через те, що воскресив Лазаря, Христос входить у Святе місто, щоб страждати і показати славу, яка досі людям була не знана. Саме молодь звернула особливу увагу на новину про Христовий вхід до Єрусалима: ось Той, хто несе зміну; ось Той, хто може здійснити наші мрії; ось Той, Хто веде до свободи!

Він таїнственно визволяє від чужої влади і влади фарисеїв, від фальшивої релігії та неправди. Проте свобода чи визволення від іноземного поневолення або внутрішнього гніту не є остаточним завданням. Христос звільняє для вищої мети: для живого спілкування з Богом, будування стосунків з іншими, буття собою, свідомого вибору добра. Саме у свідомому виборі добра, а не в уявній незалежності від усього, полягає справжня свобода.

Перед молодими людьми в Україні часто постають питання: що означає дотримуватися Господніх заповідей? Як пристосувати приписи, дані дві тисячі років тому, до свого життя?

Сьогодні хочу роздумати над темою, яку цього року наша Церква обрала центральною для свого суспільного послання. Ідеться про боротьбу з гріхом корупції, який, як вірус, поширився на всі сфери нашого життя.

Звернімо увагу, що однією з перших дій Христа після входу до Єрусалима було очищення храму – центрального осередку життя ізраїльського люду, місця не лише релігійного, а й суспільного значення. Господь викидає з нього різного роду торговців. Адже там, де йдеться про речі основоположні, про святість, не місце для торгу. Ми можемо тут сміливо провести паралель із важливими суспільними засадами. Бо суспільні правда і справедливість є також речами фундаментальними та принциповими і не можуть бути предметом торгівлі.

Корупція руйнує суспільну свободу. Це духовне і моральне поневолення суперечить гідності людини, відбирає майбутнє, викривлює стосунки між людьми. Для корумпованої особи інші люди є просто засобами для досягнення вигоди. Така особа не вміє любити. Папа Франциск каже: «Скорумпований не знає ані братерства, ані приязні, для нього існують лише співучасники».

Окремим видом зла, яке багато з вас відчувають найгостріше, є корупція в освіті.  Вона приносить вам моральне спустошення та безнадію. Коли дитина із шкільної лави починає усвідомлювати, що формула успіху – це обман і хитрість, а не талант і праця, то її відчуття справедливості притуплюється. Згодом таке розуміння, що справедливості не існує, а закон можна порушити – учень чи студент несе далі.

Христос, який сьогодні входить до Єрусалима, каже нам, що не тільки можливо, а й вкрай потрібно творити простори чесності, вчитися не піддаватися спокусі. Молодь, яка стала рушієм багатьох змін, що їх ми переживаємо зараз, має бути в авангарді звільнення від корупції, насамперед в освіті. І з радістю можемо ствердити, що часто так і є. Однак боляче спостерігати, коли багато з тих, що стояли на Майдані і були готові померти за майбутнє країни та за чесні правила гри, зараз готові йти на компроміси із власним сумлінням заради досягнення якихось маленьких цілей чи тимчасових полегшень. Дати хабар і дістати кращу оцінку, заплатити і отримати готову дипломну роботу, схитрувати і скласти іспит, не докладаючи зусиль…

Дорогі молоді люди, ви варті найкращого! Бажайте великого! Не дозволяйте нікому применшувати свої мрії чи амбіції! Вчіться! Працюйте! Будьте чесними! Не давайте хабарів та не мовчіть, коли їх у вас вимагають! Корупція боїться світла і публічності. Для того щоб отримати добру оцінку чи диплом, не потрібно багато – просто чесно вивчіть предмет. Щоб отримати добре місце роботи – просто докладіть зусиль. І так, непомітно для себе, складаючи іспит за іспитом, ви складатимете іспит з життя.

Не бійтеся того, що спочатку почуватиметеся безсилими і вам кричатимуть навздогін: «Дивак! Ускладнює собі життя». Такими самими диваками в очах фарисеїв виглядали молоді люди, які стелили свій одяг перед Ісусом, що входив у царське місто, та зрізали молоде гілля з дерев, вигукуючи: «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»

Спротив корупції викликає шалену протидію тих, хто не бажає змін. Так само і законовчителі вимагали від Ісуса, щоб молодь замовчала. Одначе Його відповідь була: «Якщо вони замовкнуть – каміння кричатиме!» Якщо замовкне сьогодні перед неправдою молоде серце – заволає до Бога сама українська земля!

У корумпованому суспільстві важко відразу змінити всю систему. Ефективною є тактика малих кроків, а принциповість навіть у дрібних речах виховує чуйність. Добро захоплює і поширюється. Ваш маленький чесний вчинок може зворушити навіть найбільш скорумповане серце, а приклад надихнути інших бути стійкими до спокус. Принципова меншість здатна змінювати правила взаємостосунків – ми були свідками цього на українських майданах.

Щоб долучатися до змін, які перевершують нас самих, а не залишатися на рівні особистої боротьби, необхідно об’єднуватися. Шукайте однодумців, і будьте певні, що серед ваших ровесників знайдуться тисячі тих, хто скаже: «Я не даю і не беру хабарів!» Цим ви допоможете відновити довіру і дух спільності, які руйнує корупція в нашому суспільстві. Церква завжди вас підтримає в цьому русі чесності.

Проте звільнення від корупції не є самодостатнім – це лише свобода «від» чогось: від залежності і поневолення неправдою та злом. Свобода лише як можливість вибору ще не є справжньою. Людина покликана не просто обирати, а обирати добро! Християнська свобода є свободою «для»: для істинної любові, для зросту, для успіху, для перемоги та побудови кращого майбуття. Популярна нині теорія, яка говорить, що головна цінність свободи полягає в самій можливості вибору, нівелює поняття відповідальності за здійснений вибір. Щоб стати господарем власного життя та співтворцем Божої волі – треба бути готовим нести за них відповідальність. Бути вільним – означає обирати благо для суспільства, будувати вільну і незалежну Україну.

Оновлення суспільства – це дар від Бога, що актуалізується через наш вибір. Ми не маємо права залишити після себе зіпсоване суспільство. Саме молодь має той дар, щоб спонтанно вибрати добро, Бога і закон, як ті молоді люди, що побачили в Христі справжнього Спасителя і Месію при вході до Єрусалима.

Дорогі в Христі молоді друзі! У цей Святий рік Божого милосердя зичу всім вам оновитися в любові нашого милосердного Бога. Дорогою до свята Пасхи Господньої заохочую вас приступити до Таїнства Божого милосердя – Сповіді – і стати причасниками Його любові у Святому Таїнстві Євхаристії. Із нетерпінням чекаю зустрічі з вами під час традиційної Всеукраїнської прощі до Зарваниці та на Світовому дні молоді у Кракові!

Благословення Господнє на вас!

 

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при  Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Акафістову суботу, 16 квітня  2016 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 24 квітня цього року.

Заклик Блаженнішого Святослава долучитися до збірки, проголошеної Святішим Отцем для гуманітарної допомоги в Україні

Всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям Української Греко-Католицької Церкви в Україні.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі отці,

як ви вже знаєте, Святіший Отець Франциск, Папа Римський, виявляючи турботу та солідарність зі страждаючим від військової агресії народом України, виступив із закликом провести в неділю, 24 квітня, у всіх католицьких храмах Європи збір пожертв для гуманітарної допомоги в Україні.

Цей заклик Вселенський Архиєрей проголосив у Неділю Божого милосердя, 3 квітня 2016 року, зокрема кажучи: «Моя думка лине до всіх народів, найбільше спраглих примирення та миру. Зокрема, маю на увазі тут, у Європі, драму тих, хто переносить наслідки насильства в Україні: тих, які перебувають на теренах, охоплених військовими діями, які вже викликали тисячі смертей, і понад мільйон тих, хто були змушені залишити ці території з огляду на важку ситуацію, яка й далі триває. Це, насамперед, стосується похилих віком осіб та дітей. Крім того, що я постійно супроводжую їх своїми думками та молитвою, я вирішив виступити з ініціативою гуманітарної підтримки на їхню користь. З цією метою у неділю, 24 квітня, в усіх католицьких церквах Європи буде проведено спеціальну збірку. Заохочую вірних приєднатися до цієї ініціативи своїми щедрими пожертвами. Цей жест милосердної любові, крім полегшення матеріальних страждань, має на меті висловити мою особисту та всієї Церкви близькість і солідарність. Висловлюю щире побажання, щоб це змогло допомогти без подальших зволікань сприянню мирові і пошані до права на цій землі, що зазнала дуже багато випробувань».

Сприйнявши з глибоким зворушенням та щирою вдячністю цей батьківський жест Святішого Отця, закликаю всіх душпастирів та вірних УГКЦ активно долучитися до цієї збірки та провести її у Квітну неділю, 24 квітня, згідно з практичними вказівками та розпорядженнями єпархіальних єпископів. Збір пожертв для гуманітарної допомоги відбуватиметься в Україні та в Західній Європі – на заклик Святішого Отця, як рівно ж – на наше прохання – у всіх греко-католицьких парафіях Північної та Південної Америки і Австралії. Кошти, зібрані в рамках цієї збірки, стануть нашим церковним вкладом у вселенське діло милосердя для стражденних братів і сестер в Україні.

Нехай Господь прийме кожну лепту, складену з любов’ю, та винагородить кожному жертводавцеві сторицею на цьому світі і вічним блаженством – у прийдешньому!

Благословення Господнє на вас!

+ Святослав

Великоднє Послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

З дівственного лона з’явився первенець – Христос,
якого, як людину, Агнцем названо
і непорочним, бо не зазнав гріховної скверні.
Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься.

Пісня 4 Канону Пасхи

Дорогі в Христі!

Сьогодні ми знову по всій Україні й на поселеннях вітаємо одне одного зі світлим святом Воскресіння Христового. «Христос воскрес!» – цей благовісний привіт для нас, християн, є початком і кінцем нашої проповіді, серцевиною нашої віри, основою нашої надії та звершенням нашої любові. Хоч це вже третій рік, коли ми зустрічаємо Христову Пасху в контексті нового для українського народу хресного ходу – війни і знущання з боку сил зла, цей день щоразу оновлює нас у радості й надії Божих дітей, упевнених у Господній перемозі над диявольськими підступами, брехнею і злобою.

З дівственного лона з’явився первенець – Христос, якого, як людину, Агнцем названо.

Яка незбагненна глибина Божого милосердя до людини! Господь «не одвернувся до краю від створіння свого, яке Він створив, і не забув діла рук своїх» (див. Анафора Літургії Василія Великого). У переломний момент людської історії Творець Всесвіту тихо, без великого розголосу увійшов в людську історію в спосіб нечуваний і неочікуваний. Єдинородний Божий Син став первенцем Діви з Назарета, щоб як єдиний святий і непорочний, без гріховної плями, принести себе в жертву спасіння нашого ради.

Чи потребує Господь Бог людської жертви? Зовсім ні! Це ми, що створені на Божий образ і подобу, маємо потребу посвятитися Йому, упорядкувати своє життя згідно з Божими заповідями, визнати, що все, чим ми є, належить Йому. Єдиний, хто був здатний принести таку досконалу жертву Небесному Отцеві, – Богочоловік, Ісус Христос, непорочний Агнець, який, хоч сам невинний, від імені всього людства віддав себе Богові і своїм воскресінням із мертвих простелив нам шлях до вічного життя.

Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься.

Старозавітна Пасха згадує знаменну подію, коли Господь визволив свій вибраний народ з єгипетської неволі, а смертоносний ангел обминув кожний дім, двері якого були позначені кров’ю пасхального ягняти. Власне, перше значення єврейського слова «песах», яким було названо свято, вказує на образ Божої кари, яка «обходить», «обминає». Тож коли ми співаємо, що Христос – наша Пасха, то звеличуємо Того, через кого маємо можливість уникнути наслідків наших гріхів, але якщо твердо вирішимо вийти з дому неволі гріха і пристрастей, якщо покаємось і підемо слідами Його Євангелія. Він бо спас нас своєю кров’ю! «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти, передбаченого перед заснуванням світу і об’явленого, ради вас, останніми часами» , – читаємо в Першому посланні  апостола Петра (1, 18-20).

Це слово спасіння, одначе, сприймає не кожен. Говорити про Ісуса Христа – Агнця на хресті розп’ятого, у сучасних обставинах так само проблематично, як це було в часи ранніх християн. Усвідомлюючи це, святий Павло казав: «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу!» (1 Кор. 1, 18-19). Хоча Христове Євангеліє проповідується вже майже дві тисячі років, часто стається так, що світ, навіть той, який вважає себе християнським, далі розуміє тільки мову багатства, сили, зброї та влади. Прояви безумства сильних світу цього ніколи не зникають з арени історії. Навпаки, набирають різних форм: імперій, рейхів, союзів, федерацій – на чолі з людьми, які ставлять себе на місце Бога, а власну ницість накидають іншим як мірило істини.

Проте водночас у кожному поколінні знаходяться ті, що бачать Божі шляхи, ті, що вміють бути тихими Божими агнцями історії свого народу, ті, що наслідують Божу покору, лагідність і дух жертви, ті, що усвідомлюють – що хрести й терпіння не тільки минають, але що без них немає воскресіння. Такими в нинішніх обставинах є тисячі синів і дочок нашого народу, які жертвують своїм життям за нашу свободу і незалежність. У воскреслому Ісусі, нашому невинному Агнцеві, відкривається нам пасхальна цінність їхньої чистої жертви, що виводить нас з дому неволі,  – відкривається нам зміст терпіння всієї України на зорі нового тисячоліття.

Найчастіше саме в слабкості та немочі проявляється Божа сила і мудрість. Тому важливо не дати себе ні звести, ні знеохотити в нашій борні, бо те, проти чого ми боремося, – це прояви нечистого духа, який трясеться, валиться на землю, піниться і качається, бо знає, що в крові пасхального непорочного Агнця настав йому кінець (пор. Мр. 9, 17-27). Воскреслий Христос, який через страждання і смерть переводить нас у воскресіння та життя вічне, приходить до нас сьогодні, показуючи рани на своєму прославленому тілі. Як колись до наляканих апостолів, каже до нас, своїх учнів: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших?» (Лк. 24, 38).

Скільки ми вже пережили «неможливого», що стало можливим для тих, хто твердо тримався віри у воскреслого Господа! Сімдесят років тому лукавий уже не вперше задумав розіп’яти наш народ і загнати нашу Церкву в гріб. Однак вона, на подив усього світу, воскресла і стала сильнішою ніж будь-коли у своїй історії. На Львівському псевдособорі 1946 року ворог намагався в насильницький спосіб відірвати нас від єдності з Наступником апостола Петра. Проте сьогодні ми є живими свідками того, як кров мучеників та ісповідників нашої Церкви запечатала навіки це католицьке єднання і стала силою невмирущості й воскресіння України, знаком єднання її народу та рушієм оновлення її суспільства. Саме в такому свідченні віри у воскресіння можливе і справжнє єднання Церков України, відновлення єдиної Церкви київського християнства, яку передав нам у спадок рівноапостольний князь Володимир.

Дорогі в Христі! Воскреслий Господь кличе нас до досконалості. Утім, джерелом усякої досконалості є лише Він сам – наш Спаситель, який робить довершеним та справді цінним і тривким плід нашого зусилля. Коли нам ще далеко до досконалості, коли наша держава ще не є такою, про яку ми мріємо, не сміймо відмовитися від нашого зусилля – будувати, жити і змагатися за Бога і Україну, бо Христос – наша Пасха!

Вітаю всіх вас з нинішнім святом, чи, краще, з нинішньою духовною перемогою Ісуса Христа над ворожою силою і над царством зла. Ще раз усім вам, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої сердечні вітання. Щиро зичу вам благословенних свят Воскресіння Господнього, смачної свяченої трапези та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
20 березня 2016 року Божого

Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів на Страсний четвер

Всесвітліші, всечесні та преподобні отці – дорогі співбрати в Христовому священстві! Любі брати-семінаристи!
У Святий і Великий четвер, день, коли наш Господь і Спаситель на Тайній вечері установив Святі Таїнства Євхаристії та Священства, душею і серцем полиньмо до джерела нашого священства – Ісуса, Сина Божого і Слуги Господнього. Саме сьогодні, коли бачимо Його крайнє упокорення, коли споглядаємо із благоговійним трепетом, як Він умиває нам ноги перед своїми страстями, зачерпнімо з цього джерела силу Духа Святого для оновлення нашого священичого служіння.

Кожен із нас, хто отримав Святе Таїнство Священства, став учасником служіння самого Ісуса Христа. Щоразу, коли прагнемо відкрити для себе зміст цього Христового Священства, прислухаймося до голосу нашого найвищого Архиєрея, який каже нам цього святого дня: «Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив. Істинно, істинно говорю вам: слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто його послав. Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете» (Ів. 13, 15–17).

Ісус Христос говорить до нас не лише в момент нашого покликання чи священичих свячень. Його пастирський голос супроводжує нас упродовж усього нашого служіння. Господь промовляє до нашого священичого сумління через болі, страждання і потреби нашого народу. Це Він кличе нас на передову, де віддають за Україну своє життя найкращі сини і доньки нашого народу. Це Його голос веде нас до вимушених переселенців і просить нас бути повсякчас присутніми серед тих, хто постраждав від війни. Це живий Христос, наш Первосвященик за чином Мелхіседека наказує нам бути голосом правди в нашому суспільстві, захисниками християнської родини, провідниками нашого народу у відбудові української державності на твердих підвалинах Божого закону, – бути непримиренними до морального зла і зіпсуття. У всіх цих закликах нашого Божественного Вчителя відображається суть Його і нашого священичого покликання, як про нього висловився Господь Ісус в родинному місті Назареті: «Дух Господній на Мені… оповістити рік Господній сприятливий». Ось тому-то,  дорогі співбрати, учасники небесного покликання, мусимо сприйняти як скеровані особисто до нас слова з Послання до євреїв: «Коли ви сьогодні почуєте його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці сварки… Глядіть же, брати, щоб у когось із вас не було серця лукавого в невірстві і щоб воно не відступило від живого Бога, а, навпаки, підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «сьогодні», щоб хтось із вас не став запеклим через обманство гріха. Бо ми стали учасниками Христа, якщо додержуємо до кінця твердо нашу віру, як на початку» (3, 7–8, 12–14).

Цього року наш народ відзначатиме 25-ту річницю Незалежності України. У зв’язку з цим слід наголосити, що саме в цей час, в оце наше «сьогодення», про яке ми чули в Посланні до євреїв, в особливий період боротьби і змагання за свободу, гідність і достойне майбуття, наш люд дуже потребує чути голос своїх священиків, котрі були б прикладом чесності та не боялися викривати всяке зіпсуття в нашому суспільстві, особливо те, яке звемо корупцією і зловживанням владою і яке нищить нашу незалежність.

Щодо цього народного лиха Катехизм «Христос – наша Пасха», який ось уже п’ять років маємо як настільну книгу кожного священнослужителя, навчає: «Одним із виявів зловживання державною владою в корисливих цілях є корупція та хабарництво. Вони руйнують державу та спотворюють суспільні відносини. Рівень корупції є своєрідним показником морального стану суспільства в цілому та кожної окремої особи як члена суспільства. Корупційну дію вчиняють як ті, що вимагають хабара та приймають його, так і ті, що пропонують хабар та дають його» (п. 967). «[Корумпована] влада втрачає своє призначення, перестає бути представником і захисником громадян, перетворюючись на загрозу для них. Християнин не може брати участі в корупційних діях і не повинен мовчати, коли це роблять інші» (п. 966).

У зціленні від цього морального зла особлива роль належить Христовому священикові. Це вам, дорогі отці і браття, наш Господь доручив дбати про спасіння людських душ. Особливим джерелом звільнення від гріха корупції як усього суспільства, так і кожної особи зокрема, є Святе Таїнство Сповіді. Разом із владиками нашого Синоду скеровую до вас такий заклик-прохання: «Душпастирі нехай чувають над сумлінням своїх вірних та під час уділення Таїнства Покаяння звертають увагу каяників на гріх корупції, пояснюючи його велику небезпеку, яка в деяких випадках може навіть стати перешкодою для спасіння їхньої безсмертної душі».

Тут прагну подати вам, а радше пригадати, кілька практичних душпастирських принципів, які можуть бути корисними під час уділювання Святого Таїнства Покаяння, зокрема у випадку гріхів корупції. Передусім належить пам’ятати, що гріх корупції, подібно як і гріх крадежу, може бути тяжким або легким залежно від великої або малої матерії такого вчинку. З’ясовуючи стан сумління пенітента, слід мати на увазі, що особиста відповідальність за цей гріх може бути більшою або меншою відповідно до повноти усвідомлення та добровільності вчинку, як також певних обставин, які впливають на нього. Проте корупція завжди є об’єктивним моральним злом, за яке винен у ній несе особисту моральну відповідальність.

Накладена у Сповіді покута за гріх корупції повинна бути відповідною до його важкості, повноти усвідомлення та добровільності, а також кількості вчинених гріховних проступків. Коли особа, що приступає до Святого Таїнства Сповіді, свідомо і добровільно відмовляється покаятися у вчиненому гріху корупції чи не виявляє жалю за цей проступок, не постановляє виправитися та уникати цього гріха в майбутньому, то сповідник не може уділити такій людині благодаті розрішення та не повинен допускати її до Святого Таїнства Євхаристії.

Душпастирям слід рівно ж мати на увазі, що гріх корупції за своєю природою часто пов’язаний із нанесенням поважної шкоди як поодиноким особам (наприклад, у разі несправедливого судового вироку), так і всьому суспільству (створення аморальних структур гріха в державі, деморалізація молоді через поширення корупційних схем чи сприяння їм, хабарництво в навчальних закладах). Тому необхідною передумовою для дійсного розрішення є готовність пенітента зробити все, що в його силах, щоб виправити завдану кривду. Без вияву такої готовності, особливо в разі поважної шкоди, яка настала внаслідок гріховних дій, священик не повинен уділювати розрішення.

Великою бідою українського суспільства є те, що сумління навіть віруючих українців не цілком чутливе до гріха корупції та наче приспане цим моральним злом навіть у тих, хто вважає себе практикуючим християнином. Отож сповідник повинен остерігатися поблажливості та фальшивого виправдання вчинків особи, що кається у такого типу діяннях. Перед священнослужителем постає особливе завдання правильно інформувати пенітентів про моральне зло корупції, всіляко заохочувати їх до безкомпромісності стосовно цього явища та давати мудрі поради, як уникати цього гріха в майбутньому.

Саме ви, достойні отці-душпастирі, повинні подавати особистий приклад у протидії корупційним вчинкам. На цьому наголошував Блаженніший Любомир у своїх повчаннях: «Особлива відповідальність лежить на священиках, які, несучи до людей Боже Слово, покликані бути для них моральним прикладом і взірцем. Грошолюбство пароха може завдати його парафіянам духовну травму, яку важко буде загоїти. І навпаки, життя священика в євангельській правді стає опорою для всіх слабосилих» (Послання на Великий піст 2008 р).  Ось чому ваше особисте життя, ваші наміри, думки та життєві горизонти мають скеровувати наших вірних до євангельських ідеалів правди і добра, на основі яких зможе преобразитися і все наше суспільство.

Насамкінець хотів би застерегти перед ще одним виявом корупції, який не має права на існування в нашому церковному житті. Христова Церква, починаючи від служіння самого апостола Петра, вважала особливим злочином і гріхом проти першої Божої заповіді симонію. Коли хтось, будучи заплямований гріхом корупції, торгує святими речами чи через хабарництво шукає церковних урядів, то зневажає Духа Святого, що діє в Церкві, підриває в людей віру в Бога та прирікає на вічну погибель власну душу. Церковне право виразно каже, що призначення уряду чи зречення його, здійснене через симонію, є недійсним на підставі самого права (пор. ККСЦ, кан. 946, 968). «Хто, вживаючи симонії, уділяв свячення або його прийняв, повинен бути позбавлений духовного стану; якщо ж уділяв або прийняв інші Святі Тайни, вживаючи симонії, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки» (ККСЦ, кан. 1461). «Хто уряд, служіння або інше завдання в Церкві, вдаючисть до симонії, одержав, надав, або яким-небудь чином присвоїв, або незаконно утримує, або передав іншим, або виконує, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки» (ККСЦ, кан. 1462).

Відчуваючи особливу відповідальність перед Богом за долю Церкви і народу, кличу вас, дорогі отці і браття, властивими нам духовними та просвітницькими засобами активніше долучатися до широкого антикорупційного руху задля очищення і морального оздоровлення нашого суспільства. Ми маємо численні приклади в нашій історії, що саме наше духовенство, на заклик своїх владик, ставало провідником морального оздоровлення українського народу і рятувало його майбутнє. Достатньо згадати лише рух тверезості, який очолила наша Церква в Галичині наприкінці 1860-х років на заклик митрополита Йосифа Сембратовича. Тоді вдалося врятувати від погибелі великі маси народу саме завдяки тому, що священики перейнялися цією справою, невтомно трудилися для викорінення пияцтва та подавали добрий приклад власним життям. Я щиро вірю, що святих і ревних пастирів і сьогодні не бракує в нашій Церкві, – не бракує священиків, які чують голос Христа, що кличе до цього великого та непростого завдання, та не затвердіють серцем, як про це говорить Послання до євреїв, але і в наш час будуть готові прийняти цей пастирський виклик і встануть до боротьби з корупцією, що є найгрізнішим внутрішнім ворогом нашої молодої держави.

У це свято Христового Священства хочу від усього серця ще раз привітати вас, наші священнослужителі, подякувати всім тим, які чесно і віддано здійснюють своє священиче служіння, не шукаючи людської похвали, але тільки прагнучи спасіння повірених їм душ. Дякую нашим військовим капеланам та всім душпастирям, які посеред лихоліть війни несуть народові Добру новину, утверджуючи в серцях людей надію і віру у всепереможну силу любові. Дякую вам, що віддано молитеся правило Часослова за Божий народ, навчаєте його словом Божественного Євангелія та освячуєте гідним уділенням Святих Таїнств. Дякую, що разом зі своїм народом тішитеся його радостями і вболіваєте над його болями. Дякую, що разом зі своїми родинами терпите матеріальні нестатки та опікуєтеся потребуючими. Сам Господь, який бачить вашу жертву, винагородить вас сторицею і через вас благословлятиме нашу Церкву і наш народ.

Нехай всемилостивий Господь у цей Святий рік Божого милосердя наповнить вас своєю благодаттю, підтримає всі ваші добрі починання та довершить у святості всяке благе діло.

Пресвятая Богородице, Двері Милосердя, покрий нас своїм святим омофором!

 

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святої преподобної Марії Єгипетської,
14 квітня 2016 року Божого

 

Послання Блаженнішого Святослава до духовенства і вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі з нагоди Року Божого Милосердя

Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались між собою (Пс. 85, 11).

Погляд, скерований до Бога,
«багатого милосердям» (пор. Еф. 2, 4)

Дорогі в Христі!

Відповідаючи на заклик Святішого Отця Франциска, Папи Римського, та взявши до уваги рішення Синоду Єпископів УГКЦ, ми започаткували в нашій Церкві Святий рік Божого милосердя, що триватиме від 8 грудня 2015 року до 26 листопада 2016 року Божого.

Зазвичай такі Святі роки (їх ще називають Ювілейними) відбуваються в Католицькій Церкві кожні 25 років. Але бувають і Надзвичайні ювілеї, пов’язані з певними особливими датами церковної історії або ж присвячені особливим правдам віри, що їх Церква прагне в такому році наблизити до своїх вірних. Саме таким надзвичайним є і нинішній Ювілейний рік, проголошений Папою Франциском, бо він не відповідає хронологічному ритму церковного календаря, а присвячений одній із найважливіших правд християнського об’явлення – Божому милосердю.

Ювілейний рік називають іще Святим роком, бо він, окрім того що знаменує якісь важливі віхи в історії Церкви, є ще могутнім стимулом та закликом до святості, що його Церква скеровує до  вірних. Щоб цей заклик був якнайбільш дієвим, Церква у Святому році особливо наголошує на примиренні й наверненні, а отже – на таїнстві Покаяння, або Сповіді. Важливим елементом цих років є також паломництва до римських базилік, цього ж року ще й до всіх катедральних храмів та вибраних святинь і відпустових місць у кожній єпархії. Згаданим святиням на час тривання Ювілею Вселенський Архиєрей уділяє особливі привілеї та духовні дари, яких сподобляються прочани, котрі прибувають до цих храмів, з вірою моляться в них і приступають до святої Сповіді та святого Причастя.

Святіший Отець Франциск, пояснюючи причини проголошення цього Святого року, сказав таке: «Я часто задумувався над тим, як Церква могла б зробити більш промовистою свою місію бути свідком Милосердя. Це шлях, який започатковується духовним наверненням; і ми повинні пройти цей шлях. Тому я вирішив оголосити Надзвичайний ювілей, центром якого було б Боже милосердя. Це буде Святий рік милосердя. Ми будемо жити ним у світлі Господніх слів: “Будьте милосердні, як Отець” (пор. Лк. 6, 36). І це стосується особливим чином сповідників! Потрібно так багато милосердя! (…) Я переконаний, що вся Церква, яка так потребує милосердя, тому що всі ми грішні, зможе віднайти в цьому Ювілеї радість, щоб відкрити і зробити більш плідним милосердя Боже, яким усі ми покликані принести потіху кожному чоловікові й кожній жінці наших часів». Щоб глибше зрозуміти сенс і значення цього Святого року, заохочуємо всіх прочитати буллу Святішого Отця «Обличчя милосердя».

У нашому попередньому Посланні з нагоди відкриття Року Божого милосердя в УГКЦ ми зосередилися на тому, як нам краще пережити благодать цього Року в глобальному контексті нашої Церкви. А в цьому документі прагнемо звернути більшу увагу на деякі аспекти Ювілейного року, які можуть стосуватися нашої Церкви на поселеннях і, особливо, в Україні.

Отож упродовж цього Ювілейного року разом з усією Вселенською Церквою ми маємо намагатися краще пізнати і пережити таїнство Божого милосердя, щоб самим стати дієвими знаками і знаряддями Божого милосердя в нинішньому світі. А наш світ і справді дуже потребує Божого милосердя! Святий Павло зауважує, «де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим. 5, 20). Перефразовуючи ці слова апостола народів, можемо сказати: що далі світ відходить від Бога і що сильніше відчувається в ньому дія злих сил, які сіють ненависть, агресію, несправедливість і немилосердя, – то більше потребує Божого милосердя.

Зайве нагадувати, що й наша українська дійсність з її тривалими змаганнями проти структур зла і несправедливості аж волає до неба про справедливість, а отже – про милосердя. Цей заклик співзвучний із прагненнями Господа Ісуса, який, відповідаючи на закид фарисеїв, що Він, мовляв, спілкується з грішниками та митарями, відповів: «Здорові не потребують лікаря, лише хворі. Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9, 12-13). Ми ще не зцілилися від глибоких ран, що їх полишив за собою комуністичний терор, як наш національний організм був атакований новими вірусами, котрі несуть із собою нові смертельні загрози: корупцію, триваюче вбивство ненароджених, розхитування фундаментів родинного життя, наркоманію, алкоголізм та інші залежності, спричинене масовою міграцією соціальне сирітство. Окремою причиною волання до неба про милосердя є війна, яку принесла на нашу землю зовнішня агресія проти нашої держави. Зруйновані міста і села, покалічені людські долі, невинно вбиті молоді життя – усе це є відкритою раною, яка кривавить на національному тілі України й потребує зцілення.

Ми твердо переконані, що тільки Боже милосердя може стати дієвим ліком від наших особистих, родинних і загальнонаціональних ран та недуг. У Господі, який є Лікарем душ і тілес, – джерело надії українського народу, як і джерело спасіння для всього людства. Тож скеруймо нині свій погляд на Ісуса, щоб від Нього навчитися, що означає вислів «Я милосердя хочу, а не жертви», щоб з Його науки почерпнути світло розуміння таїнства Отця, який є багатим на милосердя; щоб з Його прикладу пізнати, як ми маємо ставати видимим знаком і знаряддям милосердя Божого для наших ближніх.

«Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14, 9):
Ісус являє нам обличчя милосердного Отця

Таїнство Бога є незбагненним для людського обмеженого розуму. Людина своїми силами неспроможна вповні зрозуміти Господню мудрість, силу і любов. Та Бог не забажав залишатися навіки «Богом утаєним», а милостиво об’явив себе у своєму воплоченому Сині – Ісусі Христі. Іван Богослов стверджує це у своєму Євангелії, яке читаємо великоднього ранку, такими словами: «Бога ніхто ніколи не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, Той об’явив» (Ів. 1, 18).

Бог, про якого старозавітні пророки говорили як про «милосердного і милостивого, повільного до гніву і повного ласки та правди» (пор. Пс. 86, 15;  145, 17), «довготерпеливого і многомилостивого» (Ів. 4, 2), в Ісусі Христі явив усю повноту своєї любові і свого милосердя до впалої людини. Ісус відкриває нам обличчя милосердного Отця, коли розповідає притчі про милосердного самарянина, про загублену вівцю чи про блудного сина. Але ще більше дає відчути Боже милосердя своїми спасенними діями стосовно грішної та знедоленої людини. Він прощає грішникам, не засуджуючи і не відкидаючи нікого; виявляє милосердя до вбогої вдови, нещасного батька та начальника синагоги, рятуючи їхніх дітей від опанування дияволом і від смерті; кличе до себе всіх втомлених та обтяжених, обіцяючи їм спокій, безпеку і блаженство біля свого Серця (пор. Мт. 11, 28). Приносячи себе в жертву за грішний людський рід, Ісус Христос простягає руки до своїх розпинателів, до кожного з нас, пропонуючи своє милосердя, виливаючи його зі свого пробитого боку. На Голгофі Боже милосердя тріумфує над людською злобою і ненавистю, і саме з цього місця воно починає свій тріумфальний похід дорогами людської історії, притягаючи до Божественного Серця мільйони людських душ, щоб збулися пророчі слова самого Господа Ісуса: «Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів. 12, 32).

Як добре було б, щоб саме цього Року ми новим поглядом і новим серцем прийняли це радісне послання милосердя Божого, що його звіщає нам Боже Слово! Як добре було б, якби ми дозволили, щоб ця благовість про Боже милосердя очищувала наші почуття і погляди, формувала наші думки й переконання, скеровувала наші прагнення та мотивації!

Запрошуємо всіх вас, дорогі в Христі, до спільної мандрівки сторінками Божого милосердя, що їх звіщатиме нам упродовж літургійного року Боже Слово! На цих сторінках ми відкриємо обличчя Бога – милосердного Отця, яке сяятиме у словах і ділах Ісуса Христа, довершеними силою й діянням Святого Духа. Звертатимемо нашу увагу, зокрема, на ті євангельські читання, в яких тема Божого милосердя звучить з особливою силою. Ідеться про весь цикл неділь, що випереджували Великий піст, і біблійні читання, над якими ми вже мали нагоду роздумувати, а також про неділі, в яких Євангелія розповідають про зцілення недужих, про прощення гріхів, про діла милосердя стосовно ближнього тощо. Щоб полегшити цю мандрівку євангельськими сторінками, Церква-мати подаватиме опрацьовані екзегетичні та катехитичні матеріали, скористатися якими ми запрошуємо всіх вірних і душпастирів.

Святі таїнства –
потоки милосердя Божого для грішної людини

У розп’ятому Христі  ми споглядаємо зневажену і відкинену Божу любов, яка не мстить, а відповідає милосердям і тим самим перемагає людську злобу й людський гріх. У той  момент, коли один із вояків проколов Йому списом бік і з цього пробитого боку відразу потекли кров і вода (пор. Ів. 19, 34), Бог показав усю потугу своєї Любові, яка, віддаючи життя, дарує життя іншим. У крові й воді, що витекли з пробитого боку Спасителя, Отці Церкви вбачали початок Святих таїнств, завдяки яким Боже милосердя досягає грішної людини.

Ми особисто і безпосередньо доторкаємося до таїни Божого милосердя передусім у таїнстві Хрещення. Адже саме в цьому таїнстві виливаються на нас спасенні потоки Божої благодаті, яку вислужив нам Господь Ісус своєю хресною смертю і воскресінням. Христос визволив нас від ворожої неволі, зняв з нас гріховну ветхість та обновив нас на життя вічне, – як про це свідчать слова віри, уміщені в Чині Хрещення.

Коли ж ми – через неміч людської природи і підступи та хитрощі диявола – знову впадаємо в гріх, оскверняючи непорочну одіж Хрещення, Господь виявляє нам своє милосердя, закликаючи до покаяння, отого «працьовитого Хрещення», яке довершується в таїнстві Сповіді.

Окрім цього, Боже милосердя в особливий спосіб наближається до людини ще й тоді, коли вона є слабкою тілесно, через недугу. У таких обставинах Господь простягає свою милосердну руку, помазуючи немічне тіло олією милосердя в таїнстві Єлеопомазання. Це таїнство несправедливо вважалося впродовж довгого часу таїнством умираючих, тож багато хто навіть із практикуючих християн зволікав із його прийманням, мовляв, ще не вмирає. Насправді ж це Єлеопомазання – це таїнство не «на смерть, а на життя», воно дане людині, щоб скріпити й відновити її душевні й тілесні сили через прощення гріхів і подолання Божою благодаттю тілесної недуги.

Тож цього Святого року ми бажали б, щоб душпастирі звернули особливу увагу на уділення згаданих Святих таїнств, зокрема Покаяння. У кожному храмі нехай буде визначено час упродовж дня, коли вірні зможуть без перешкод висповідатися. Священики мають охоче служити вірним у цьому таїнстві, пам’ятаючи, що саме в цій послузі найкраще проявляється душпастирська ревність священика.

Усіх вірних також закликаємо приступати якомога частіше до «престолу благодаті», яким є таїнство Покаяння. Нагод для цього упродовж церковного року є багато: час постів, храмовий празник, власний день народження чи іменини, проща до відпустового місця тощо. До Божого милосердя слід прибігати якнайшвидше особливо тоді, коли сумління не спокійне через важкий, смертельний гріх чи поважну провину супроти Бога, ближнього, себе самих чи сотвореного Богом світу. Доречним буде тут нагадати відомі слова св. Августина про те, що «людською річчю є грішити, Божою річчю – покаятися, але диявольською – у гріхах тривати».

Святий рік – це час покаяння і навернення. Це Рік відвернення від нас Божого гніву і призивання над усім народом Божої милості й милосердя. Дорогою, якою Господнє милосердя досягне народу, нехай стане серце кожного з нас, «серце сокрушенне і смиренне» (Пс. 50), серце, повне каяття, а воднораз і щирого бажання почати жити у згоді з Божим законом, з Божою волею. Словами праведного митрополита Андрея закликаємо якнайповніше скористати з благодатей цього Святого року: «Се час святий, час великої ласки Божої! Як зумієте, за ласкою Божою, з того часу добре скористати, то ювілей сей не мине без великого для цілого народа хісна… З новим століттєм зачнеся нове життя, і з Богом зачата праця увінчається тривалим успіхом. Щоби дійти до того відновлення і відродження, мусимо всі в тім році ювілейнім прибігати до керниці живої води, котру нам отвирає Провидіння Боже» (Пастирське послання «О Ювілею», 21 червня 1901 року).

«Божа доброта веде до покаяння» (Рим. 2, 4):
суспільне навернення задля преображення країни і світу

Заклик до покаяння стосується не тільки кожного християнина, кожної людини зокрема. Він не менш актуальний і щодо спільнот, цілих народів. Ми, як народ, теж потребуємо спільнотного очищення і навернення до Бога. Адже на тілі нашого народу так багато виразок, ран; ми носимо в нашому національному тілі багато недуг, від яких конче потребуємо зцілитися через покаяння і справжнє навернення. Корупція, що проникає чи не в усі сфери нашого національного буття, несправедливість у судах, нечесність у праці, алкоголізм і наркоманія, подружні зради і неморальність, вбивство ненароджених, хижацьке ставлення до природи – ось, на превеликий жаль, далеко не повний список тих національних недуг, які послаблюють життєві сили нашого народу, завдаючи непоправних втрат теперішнім і прийдешнім поколінням.

Навернення – означає радикальне відречення від гріха в різних його постатях та щире бажання виправити зло, яке було заподіяне. Тому охорона життя від зачаття до природної смерті, пошанування подружжя як нерозривного союзу чоловіка і жінки, захист і пропагування сімейних цінностей, повага до гідності кожної без винятку людини, утвердження справедливості в судовій системі, плекання духовності й культури народу, турбота про навколишнє Богом дане середовище – це завдання, які стоять перед українським суспільством і які має зробити своїми легітимно обрана державна влада різного рівня. Такими діями віруюча людина виявить своє щире прагнення до навернення, а влада покаже готовність дбати про справжнє добро народу та запевнити йому щасливе і Богом благословенне майбуття.

Утім, ми надалі можемо констатувати наявність у нашому народі як симптомів давніх власних недуг, так і проявів нових негативних явищ, що їх дехто намагається представити як «європейські цінності» та нав’язати нашій українській дійсності. Як християни, мусимо визнати однозначно: якщо якась теза чи ініціатива суперечить Божому і природному законові та євангельській науці, то вона не може претендувати на назву «цінність», радше її слід вважати елементом ідеології, яка в підсумку неминуче призведе до приниження людини, заперечення найглибшої правди про неї і стане новим рабством та поневоленням.

Наш народ виконає своє покликання і свою місію в розбудові нашого спільного європейського дому, до якого ми належимо історично й духовно, не тоді, коли намагатиметься будь-яким коштом сподобатися сильним цього світу, а тоді, коли справді обере джерелом своєї сили і натхнення Боже Слово та, не соромлячись своєї ідентичності, привнесе до спільної скарбниці те, що від віків становило його непорушні фундаменти, – живу християнську віру й автентичну духовність. Однак, щоб так сталося, ми мусимо самі стати на дорогу духовного преображення та оновлення.

Ми вбачаємо в неодноразових спробах нашого народу стати на захист своєї гідності й свободи віяння Духа Божого на нашій землі, – Духа, який кличе до свободи дітей Божих після десятиліть чужинецького поневолення. Проте ці віяння Святого Духа не повинні бути зведені нанівець сумнівними псевдоєвропейськими ідеологіями чи безвідповідальними політиками всередині країни. Навпаки, їх слід очищати у світлі Божого Слова та дозволити, щоб вони докорінно змінювали нас самих, а через нас – усе наше ближче і дальше довкілля. Саме до цього кличе нас Господь устами свого пророка Осії: «Ходіть, до Господа повернімося: бо він розірвав, він і загоїть; він ударив, він і рани перев’яже. Через два дні він оживить нас, на третій день на ноги нас поставить, і будемо перед ним жити. І спізнаваймо, намагаймось Господа спізнати; його прибуття певне, як зірниця, як дощ, він до нас прийде; немов весняний дощ, який зрошує землю… Бо я бажаю милости, а не жертви; і знання Бога – над всепалення. Вони ж, як люди, союз порушили і зрадили мене там. Гілеад – місто злочинців, вкрите слідами крови. Неначе зграя розбишак, що на людей чигає, отак священиків ватага вбиває на шляху сихемськім. Вони мерзоти чинять!» (Ос. 6, 1–3. 6–9).

Господь не пошкодує для нас і для всього Європейського континенту своєї милості, якщо ми справді відмовимося від «мерзот і злочинів», якщо «намагатимемось пізнавати» Його закон, бажання Його серця та згідно з ними облаштовуватимемо наше особисте, родинне і суспільне буття. Тоді Його прихід до нас буде певним, як рання зоря після темної ночі, а Його милість і благословення – всеоживляючими, як весняні дощі після холодної зими.

«Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7)

Коли Господь Ісус розпочинав свою публічну діяльність, то, прийшовши до синагоги у своєму родинному містечку Назареті, прочитав слова пророка Ісаї, якими старозавітний народ знаменував початок Ювілейного року: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк. 4, 18-19).

Кожний ювілей є спонукою до діл милосердя стосовно ближнього. І це не дивно. Адже Боже милосердя, яке є виявом Господньої вічної любові, завжди має за адресата людину з її конкретними потребами та нуждами. Тож привілейованими адресатами Божого милосердя цього Святого року мають стати потребуючі люди, які живуть поруч із нами: вдови, сироти, недужі, самотні, вимушено переселені, поранені й покалічені війною, знедолені, відкинуті, забуті тощо. До них усіх насамперед Бог скеровує свої слова потіхи та бажає – за нашим посередництвом – дати відчути їм свою люблячу і милосердну присутність.

Спільно зі Святішим Отцем Франциском висловлюємо побажання, щоб кожен вірний нашої Церкви звернув увагу в цьому Святому році на діла милосердя щодо душі і щодо тіла. Отож пригадаймо собі їх у тому порядку, як подає наш Катехизм:

Щодо душі:                                                           Щодо тіла:

1. Грішника навернути                                        1. Голодного нагодувати

2. Невіжу навчити                                                2. Спраглого напоїти

3. В сумніві порадити                                          3. Нагого зодягнути

4. Сумного потішити                                           4. Подорожнього в дім прийняти

5. Кривду терпеливо зносити                             5. Недужому послужити

6. Образу з серця прощати                                 6. Ув’язненого відвідати

7. За живих і мертвих молитися                        7. Померлого похоронити

Ці діла милосердя у словесній формі видаються дуже простими, звичайними, майже буденними, проте, втілені в конкретику нашого життя, стають вимовним знаком Божої любові й чи не найпереконливішою проповіддю євангельського вчення. У ділах милосердя Євангеліє стає видимим, а наша віра осягає спасенну конкретність, бо, як застерігає св. Павло, нас рятує тільки віра, чинна любов’ю (пор. Гал. 5, 6). Натомість віра без діл є мертвою (пор. Як. 2).

Окрім цього, за словами митрополита Андрея, «нема певнішого способу заслужити на Боже милосердя, як милосердя стосовно ближніх» (Пастирське послання на Великий піст, 1929 рік). Господь сам називає блаженними милосердних, запевняючи їх про те, що вони зазнають милосердя (пор. Мт. 5, 7). А у відомій розповіді про Страшний суд Ісус навчає, що все, що ми зробимо одному з Його братів найменших, робимо Йому самому (пор. Мт. 25, 40).

Погляньмо навколо себе очима, очищеними вірою, – побачимо в багатьох місцях нашої щоденної дійсності Ісуса, який страждає й очікує на нашу допомогу та наше милосердя. Ось поруч із нами мешкає самотня особа, яка неспроможна вийти з дому; ось удова, що сумує за вбитим на війні чоловіком; ось сироти, котрі втратили батька-годувальника чи рідну матір; ось переселенці, які змушені були покинути рідні сторони й домівки, рятуючи своє життя; ось співробітник, що з невідомої причини сумний і пригноблений; ось нещасна людина, яка веде неморальне життя, занурюючись щоразу більше в трясовину алкоголю чи наркотиків… Усі вони чекають на Боже змилування, на людське співчуття і допомогу. На жаль, як часто чекають даремно! А все тому, що християни збайдужіли, дали себе опанувати егоїзмові й живуть, зосереджені лише на собі, замкнені у своїх клопотах і справах. Вслухаймося у слова Святішого Отця Франциска, через якого промовляють до нас знедолені люди нашого часу: «Цього Святого року ми зможемо отримати новий досвід, відкривши серця всім тим, хто живе на найбільш безнадійних життєвих периферіях, що їх так часто світ створює драматичним чином. Скільки ж ситуацій невпевненості й страждання у нинішньому світі! Скільки ж ран на тілі багатьох, які вже не мають більше голосу, бо їхній крик ослаб і згас через байдужість багатих народів. У цей Ювілей Церква стане ще більше покликана лікувати ці рани, обмивати їх оливою потішення, перев’язувати милосердям і лікувати їх солідарністю й належною увагою. Не впадаймо в байдужість, яка принижує, у звичку, яка присипляє дух і не дозволяє відкрити новизну, у цинізм, який нищить. Розплющмо наші очі, аби побачити біду світу, рани стількох братів і сестер, позбавлених гідності. Відчуймо себе провокованими, чуючи їхнє волання про допомогу. Наші руки нехай потиснуть їхні руки, притягнімо їх до себе, аби вони відчули тепло нашої присутності, приязні й братерства. Нехай їхній крик стане нашим, так щоб ми разом зламали бар’єр байдужості, яка часто царює владним чином, аби приховати лицемірство та егоїзм» (Булла «Обличчя милосердя»).

Нехай кожен греко-католик, кожна наша громада відкриють для себе ці моральні й соціальні «периферії», які часто є коло нас, і нехай вирушать туди, щоб занести стражденним братам і сестрам нашу (а краще сказати – Божу) допомогу, утіху й підтримку. Не забуваймо, що у надвечір’ї нашого життя ми будемо суджені щодо нашої любові до ближнього і що від наслідку цього суду залежить наша вічність, залежить остаточний вирок: або «Прийдіть, благословенні, візьміть у спадок Царство, приготоване вам від сотворення світу», або «Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові та його ангелам!» (пор. Мт. 25).

Проте милосердя стосується не лише тілесних чи матеріальних потреб. Не менш важливими є діла милосердя в духовній сфері. Навернути грішника з дороги беззаконня, вказати ближньому шлях до Бога, дати мудру пораду в сумнівах, підтримати у скорботі, навчити в невіданні – усе це не менш важливе, ніж окраєць хліба для голодного чи склянка води для спраглого.

Серед діл милосердя щодо душі особливу увагу належить звернути на ті, що пов’язані з прощенням. Справді, немає більшого дарунку нашому ближньому, ніж прощення, яке ми можемо уділити йому у відповідь на завдану нам кривду чи образу. Скількох конфліктів, напружень чи навіть трагедій між членами родини, друзями, знайомими чи сусідами можна було б уникнути, якби люди були готові сказати одне одному ці прості й такі чарівні слова: «Прощаю і прошу вибачення». Пам’ятаймо, що прощення – це не вияв слабкості, а доказ сили. Тільки морально сильна особистість здатна просити прощення й пробачати своїм кривдникам і бажати їм добра. Господь у своєму милосерді прощає нам усі гріхи й прощає завжди, тож і ми, що молимося: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», – мусимо бути готові дарувати нашим ближнім їхні провини і слабкості, бо така позиція є дорогою до внутрішнього спокою, до миру у взаєминах і до тривалої радості в серці.

Діла милосердя щодо душі слід чинити як індивідуально – у щоденному спілкуванні з ближніми, так і на рівні загальнонаціональної політики, яка повинна дбати про просвіту й духовний розвиток народу, передусім молодого покоління. Політики, які зосереджують свою увагу лише на досягненні економічного поступу та матеріального добробуту народу, занедбуючи його культурні й духовні прагнення, не виконають свого обов’язку щодо суспільства й не матимуть морального права називатися його провідниками. У сфері духу нам іще треба багато що зробити! Адже після десятиліть тоталітарного комуністичного режиму в нашому народі далі простежуються розмитість ціннісних понять, моральний релятивізм і схильність до компромісів зі злом у різних його іпостасях. У цих обставинах нам так потрібні мужні свідки Христового Євангелія, які щоденною муравлиною працею будуть утверджуватимуть справедливість і правду в нашому народі, поширюватимуть просвіту і дбатимуть про розвиток культури. Без них жоден матеріальний добробут не принесе тривалого щастя і справжнього поступу.

Заклик до поєднання і примирення

У Святому році Божого милосердя слід також просити в Господа ласки зміцнення нашої національної єдності через працю над внутрішньоукраїнським примиренням і поєднанням. Наші вороги впродовж історії не раз намагалися розділити українську землю, розсварити і роз’єднати наш народ. Якщо їм це вдавалося, народ у своїх визвольних змаганнях зазнавав поразки, а держава потрапляла в занепад і руїну.

Нам слід пройти до кінця важкий, але визвольний шлях пізнання історичної правди, щоб звільнитися від накинених нам чужинцями штампів, від ідеологічних нашарувань та історичних стереотипів минулого. Водночас ми маємо плекати в собі такі громадянські чесноти, як повага одне до одного, пошанування гідності кожної без винятку людини, щирість і зичливість у взаєминах, щоб таким чином вибудовувати мости довіри і єднання всюди, де ворог намагається закладати вибухівку упереджень, недовіри й нетерпимості одне до одного.

До цього спонукають нас і нинішні драматичні події в Україні. Щоправда, соціологи стверджують, що за останній рік нечувано зросла згуртованість українського суспільства і відчуття єдності в нашому народі. Одначе єдність, щоб бути тривалою, не може ґрунтуватися лише на консолідації перед лицем небезпеки та зовнішньої загрози. Вона має базуватися на глибших і міцніших фундаментах, якими є почуття солідарності, відповідальність за спільну спадщину предків, вдячність за приналежність до великого духом і благородного у своїх прагненнях народу.

Ще важливішим і, мабуть, важчим є примирення між народами. Цей заклик для нас, українців, є актуальним як ніколи раніше. Може, хтось скаже, що говорити про примирення під час війни ще надто рано, не на часі. Адже до давніх і ще не очищених взаємним прощенням та примиренням історичних ран додалися нові несправедливості, нові кривди. Хтось скаже: як можна примиритися із сусідом, який не те що не вибачився досі за минулі кривди, а й знову атакує та сіє в нашому домі спустошення і смерть? Однак прощення зовсім не означає схвалення дій кривдника чи потурання його злочинам. Прощення означає перемогу над ворогом у власному серці через недопущення до власного нутра сліпої ненависті й бажання помсти. Милосердя і справедливість не суперечать одне одному, а радше зумовлюють і доповнюють одне одного, щоб осягнути в досконалій любові свій найвищий вимір. Влучно висловився про це святий Папа Іван Павло ІІ у Посланні з нагоди Дня миру 2002 року: «Немає миру без справедливості, немає справедливості без прощення». А далі пояснив це своє твердження так: «Оскільки людська справедливість є завжди крихкою і недосконалою, податливою на обмеження та людські егоїзми, її слід здійснювати й певною мірою доповнювати прощенням, яке зцілює рани і відновлює до глибин порушені людські взаємини. Це стосується як напружень між поодинокими людьми, так і конфліктів загального характеру, зокрема й міжнародних. Пробачення жодною мірою не суперечить справедливості, бо воно полягає не в тому, щоб занехаювати слушні вимоги, а в тому, щоб виправити порушений лад. Пробачення радше прагне повної справедливості, що провадить до спокійного ладу, який є не так нетривалим і тимчасовим припиненням військових дій, як ґрунтовним зціленням кривавих душевних ран. Для такого зцілення однаково важливі і справедливість, і пробачення».

Після відновлення на наших землях справедливого миру ми маємо пройти шлях довершення примирення через милосердя і прощення нашим ворогам. Тільки такий мир буде тривалим, і тільки з ним ми зможемо будувати цивілізовані стосунки з нашими сусідами. Почати крокувати цим шляхом слід уже тепер, молячись про мир, захищаючи мир, бажаючи творити мир у своєму народі й між народами.

Під покровом Богородиці шляхами милосердя

Характерною рисою Святого року є паломництва. Вони відбуваються до чотирьох римських базилік, а також до кожного катедрального храму нашої Церкви та визначних відпустових місць у багатьох наших єпархіях, яким на цей Рік Святіший Отець уділив особливі ласки та привілеї.

Паломництво є, за словами Папи Франциска, іконою шляху, що його кожна людська особа долає за час свого існування. Справді, усе наше життя в цьому світі подібне до мандрівки з місця вигнання до небесної батьківщини. Паломництва допомагають нам навчитися відкидати те, що швидкоплинне, тлінне і скороминуще, й зосереджуватися на тому, що суттєве: на Богові і нашому шляху до Нього. Вони нагадують нам, християнам, знову і знову, що ми не маємо тут постійного місця, але майбутнього шукаємо (пор. Євр. 13, 14). Водночас паломництво з його чітко визначеним маршрутом і дорогою до мети може допомогти нам усвідомити наші такі часті відступи від праведної дороги, пригадати нашу загубленість і наші зради. Тож паломництва стають природним шляхом нашого навернення до Бога. Пройшовши такий шлях до себе, вернувшись до власного нутра і пізнавши, як далеко ми віддалилися від самих себе, від наших ближніх і від Бога, ми можемо з довірою переступити поріг святині, щоб тут зануритися в Божі милосердні обійми, очистити свою душу від тягаря гріха та відновитися силою і діянням Святого Духа.

Заохочуємо всіх вас, дорогі у Христі, впродовж цього Святого року здійснити бодай одне паломництво до якоїсь святині – чи то в Україні, чи на поселеннях, – щоб, пройшовши крізь Двері милосердя, скористатися з плодів цього благодатного Року, що їх Святіший Отець поєднав з катедральними чи відпустовими храмами.

Наприкінці цього Послання знову скеровуємо наш погляд до Богородиці, яку ми, християни, слушно називаємо Матір’ю Милосердя. Господь дав нашій Церкві особливий знак у постаті цієї ікони Богородиці, що називається «Милосердя двері». Ця стародавня чудотворна ікона перебуває в нашому храмі в м. Ярослав на території Перемишльсько-Варшавської архиєпархії та вдостоїлася особливого привілею бути на площі Святого Петра в Римі під час урочистого відкриття Святого року Папою Франциском. Пречиста Богородиця, прославлена в цій чудотворній іконі, нехай стане нашою Провідницею дорогами милосердя, а ми, як вірні діти Божі і паломники до Дому Отця Небесного, з упованням і довірою піднесімо до Неї наші благальні молитви, взиваючи:

Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице,
щоб, надіючись на тебе, ми не загинули,
але щоб ізбавилися тобою від бід,
ти бо спасіння роду християнського.

 

СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в день Святого отця нашого Кирила, архиєпископа Єрусалимського,
31 березня 2016 року Божого

Глава УГКЦ: Ключем розуміння людських терпінь і страждань є Хрест Господній

Рано чи пізно ми всі станемо перед обличчям терпіння і смерті. Але вірою в розп’ятого Спасителя можемо перемінити те, що нас нищить у те, що нас будує і збагачує. Про це Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сказав у Хреснопоклінну неділю під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового.

Співслужив Главі УГКЦ владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії.

Проповідник пояснив, що сьогодні у неділю, яка позначає середину Великопісного шляху, Христова Церква виставляє перед наші очі чесний і животворящий Хрест Господній. Тому сьогоднішня неділя так і називається Хрестопоклінною неділею.

Крім того, у Соборі особлива подія – з Апостольської Столиці прибула частинка Хреста Господнього. «Між нами є свідок страждань Спасителя. Ми наче маємо можливість торкнутися цієї події, мати можливість бачити перед очима і цілувати той хрест, якому сьогодні поклоняємося», – зазначив Архиєрей.

Але спитаймо себе сьогодні, каже Блаженніший Святослав, чому християни поклоняються Христу Господньому, що є змістом цього поклоніння?..Кожна культура і кожна релігія у світі, за його словами, ставить перед собою фундаментальне питання про зміст людського страждання. Чому страждаємо, чому терпимо? Очевидно, що кожна людська культура, релігія відповідає на це питання по-своєму…

«Наша культура споживання, у якій ми сьогодні живемо, вважає всяке страждання абсурдними і непотрібним. А всякий біль зайвим. Ну, бо це є культура насолоди, швидкої. Хто швидше і без будь-якої відповідальності отримає насолоду, той вважається успішним. Культура споживання пропонує навіть цілий бізнес різного роду задоволень і насолод. Тому закриває перед сучасною людиною відповідь на це питання», – вважає Предстоятель.

«А чому ми, християни, – продовжив він, – поклоняємося сьогодні Христу і що цим хочемо сказати сучасній людині і сучасному світові. Ми хочемо сказати, що той, хто поклоняється розп’ятому Спасителеві і носить у собі ту воду життя, яка випливає з розп’ятого Спасителя, черпає з Чесного Животворящого Хреста, може перетворити страждання з негативного досвіду у свій скарб. Рано чи пізно ми всі станемо перед обличчям терпіння і смерті. Але вірою в розп’ятого Спасителя можемо перемінити те, що нас нищить у те, що нас будує і збагачує. Ми сьогодні можемо стати перед обличчям страждання, увійти в нього і бути переможцями. І над стражданням і над смертю. Бо ключем і розумінням усього є Хрест Господній. Тому Христос каже не боятися страждань, приймати їх. Чому? Бо ми маємо силу їх перемінити і зробити нашим скарбом. Тоді ми ростемо духовно, розвиваємося. Коли хтось страждає за правду, він збагачується тим страждання. Коли хтось терпить рани за любов до Бога і ближнього, ті рани на його тілі стають животворящими».

На враження духовного лідера греко-католиків, сьогодні у тілі нашого народу, нашої України багато терпінь. «І ми себе запитуємо, –  каже Блажженіший Святослав, –  який зміст ран наших солдатів, страшних терпінь тих, хто терпить наруги в полоні. Чи, можливо, сидить в’язнем несправедливого суду як наша Надія Савченко. Чи наші солдати, які справді через свої терпіння віддають свої життя на вівтар нашої Батьківщини. Який зміст цього всього? Відповідь на це питання дає нам Чесний і Животворящий Хрест Господній. Цей досвід є оживляючий. Це є джерело справжніх реформ і змін у нашому суспільстві. Тому коли ми відвідуємо наших поранених солдат у госпіталі, наша душа прямо трепечить, бо відчуває, що ці рани є нашим зціленням і нашим спасінням».

«Великий піст – час переміни, час духовного росту. Тому сьогодні поклоняймося нашому розп’ятому Спасителеві і цілуймо Його хрест. Щоб ця переміна, ця перемога проявилася у нашому особистому духовному житті і стала скарбом віруючого українського народу», – побажав Глава УГКЦ усім вірним і людям доброї волі.

Глава УГКЦ в Неділю православ’я: «Великий піст – час відкритих небес»

Євангельські слова: «Прийди і подивися» лунають сьогодні до кожного із нас. Бо час Великого посту – період, коли Церква кличе нас до зустріч із Богом. Син Божий хоче нас зустріти і запрошує нас на зустріч із собою!

Наголосив 20 березня, в Неділю православ’я, Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у проповіді в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ.

А ще, на думку Предстоятеля Церкви, період Великого посту – час відкритих небес. «Ця великопосна дорога, яку ми розпочали, є дорогою до неба, дорогою милосердя Божого, дорогою покаяння зі своїх гріхів, моментом зустрічі з Богом. Тому прийдіть і подивіться на те, що означає зустріти Бога в житті Церкви: в Таїнстві Сповіді, в якій Бог чекає нас, щоби обійняти і простити гріхи, та в Таїнстві Пресвятої Євхаристії, після якої можна побачити небеса, відкриті над собою, та ангелів, які сходять на нас, як на тих, кого Бог зробив своїми синами і доньками в лоні своєї Церкви», – сказав проповідник.

Відомо, що саме в Неділю православ’я Церква звертає увагу на ікони. Бо ж куди ми повинні підійти, щоби зустріти видимо присутнього в Церкві Сина Божого, ангелів й святих? «Ікона – простір для зустрічі, яку нам важливо особисто пережити. Ікона переміняє усіх, хто до неї приходить», – пояснив Блаженніший Святослав.

Тому й недивно, що стратегія розвитку УГКЦ так і називається «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Бо все, що має Церква (молитва, піснеспіви, поклони, Літургія) дає можливість зустріти Того, на кого чекає наше серце, до кого веде нас наша християнська віра і надія, у кому є звершення любові (до Бога).

«Зустрівши Бога, ми повинні скерувати наші очі до живої ікони, якою є кожна людина, – продовжує далі Першоієрарх УГКЦ. – Як важливо нам побачити Бога, який хоче нас зустріти в особі тих, хто є сьогодні відкинутими!» Тому справжній піст має три складові: молитва, піст і милостиня. Без милостині немає справжнього повноцінного християнського досвіду».

На завершення проповіді Глава УГКЦ запросив усіх прийти і зустріти Христа, який відкриває до нас свої обійми. «А ви в свою чергу відкрийте обійми до тих, хто сьогодні через війну в Україні є найбільш упослідженими і потребуючими», – закликав він.

Глава УГКЦ: «Російська влада в Криму застосовує до УГКЦ методи, схожі до тих, які були в сталінські часи»

Зараз УГКЦ в Криму очікує рішення щодо своєї долі. Тобто в яку категорію нас намагатимуться зарахувати і яку термінологію до нас використати: регуляцію чи ліквідацію. Про це повідомив Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час круглого столу «Насильницька ліквідація УГКЦ та її наслідки: уроки й завдання для сьогодення» у приміщенні Національного університету імені Тараса Шевченка.

Предстоятель процитував німецького доктора історії Катріну Бек, яка стверджує, що комуністичний режим у 30-40 роках застосовував термінологію щодо Церков: ліквідація або регуляція.

Глава УГКЦ пригадав пропагадистський месидж, який комуністи застосовували щодо насильницької ліквідації УГКЦ. «Казали, що в такій вільній демократичній державі як Радянський Союз за батька Сталіна Греко-Католицька Церква стала вільна і змогла здійснити свою давню мрію. І таким чином вона самоліквідувалася. Це слово було ключовим у комуністичній пропаганді, яка говорила про ці події. Говорячи про ці терміни, я б хотів навести паралель з сучасним станом, зокрема, російської тактики щодо релігійних громад у Криму після його анексії. Бо ми бачимо, що нічого не змінилося. Абсолютно однакове ставлення», відзначив Блаженніший Святослав.

Усім добре відомо, сказав Архиєрей, що після анексії Криму всі релігійні організації та Церкви опинилися поза законом. Це відбувалося внаслідок певного законодавчого процесу, який встановив вимогу усім без винятку релігійним організаціям пройти процес реєстрації. «Таким чином застосовують той самий механізм. Мабуть, служби держбезпеки Росії не мають якоїсь надмірної фантазії чи креативізму. На даний час УГКЦ в Криму очікує рішення щодо своєї долі. Тобто в яку категорію нас намагатимуться зарахувати і яку термінологію до нас використати: регуляцію чи ліквідацію», – зазначив Предстоятель.

«Для того, – наголосив Глава УГКЦ, – аби не дати пропаганді жодної нагоди говорити про самоліквідацію УГКЦ у Криму, наші громади все-таки виявили бажання змагатися за цю реєстрацію. Але побачимо, який буде наслідок. Ми знаємо, що є величезний тиск з боку органів державної влади, які відмовляються зберігати назву «Українська Греко-Католицька Церква». Мабуть, буде великий тиск щодо зміни назви, бо вже пройшло багато засідань так званої релігієзнавчої експертизи у Москві з цього приводу».

«Маючи досвід ліквідації нашої Церкви 70 років тому, маємо реальні побоювання пережити те саме. Але за всяку ціну ми намагаємося утримати свої позиції і не дати нікому нагоди сказати, що ми саморозпуститися чи самоліквідуватися», – додав Глава Церкви.

Глава УГКЦ: «РПЦ не передбачає іншого спілкування, крім як возз’єднання з нею»

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час круглого столу «Насильницька ліквідація УГКЦ та її наслідки: уроки й завдання для сьогодення» у приміщенні Національного університету імені Тараса Шевченка розвінчав деякі пропагандистські терміни, які впродовж десятиліть застосовуються до УГКЦ.

Собор чи псевдособор? Блаженніший Святослав розповів, що зараз готується до публікації низка документів десятирічної давності. Це переписка колишнього Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира з тодішнім Московським Патріархом Алексієм ІІ.

«Це є об’ємний лист, де йдеться про те, що осмислюючи ці події, ми могли б пізнати правду і визнати, чому ці події з точки зору канонічного права Католицької Церкви є псевдособором. Відповідь, яку отримав мій попередник, підписана тодішнім головою зовнішньоцерковних відносин Московського Патріархату, а нинішнім Патріархом Кирилом. І перша теза в цьому листі звучить так: «Собор є канонічний. А якщо вживається термін «псевдособор», то далі нема про що говорити»», – зауважив Глава УГКЦ.

Коли Католицька Церква, пояснив він, говорить про канонічність чи неканонічність цього «собору», то говорить про певну суперечність або прямо заперечення канонічного права. «Натомість Московський Патріархат перебуває цілком в іншій парадигмі. Канонічним вважається все те, що в лоні російського православ’я. Усе те, що веде в лоно російського православ’я, не залежно від методу, є канонічним. Тобто мета виправдовує засоби. Такого типу дискусія про канонічність чи неканонічність має прямий зв’язок про канонічність чи неканонічність Церков українського православ’я сьогодні. Тобто не йдеться про так звані канони, не йдеться про права чи закони церковні. Йдеться про те, хто не є з нами, той проти нас. І хто не є в лоні єдиноспасаємого човна, той, очевидно, не є канонічний», – сказав Предстоятель.

Також вживався термін «возз’єднання». «Багато науковців, – каже Глава УГКЦ, – задаються риторичним запитанням, як можна бути з кимось возз’єднаним, тобто повернутися в якесь лоно, якщо хтось ніколи в тому лоні не перебував?! Українська Греко-Католицька Церква як спадкоємиця Київської Митрополії своєю матірною Церквою має Константинопольський Патріархат. Ніколи ця церковна одиниця не була в єдності з Московським Патріархатом. Тому з історичної точки зору термін «возз’єднання» є абсурдним. І якщо відкрити документ, його можна знайти на офіційному сайті Відділу зовнішніх церковних відносин Московського Патріархату, який називається «Основные принципы отношения к инославию Русской Православной Церкви». І будь-які відносини з РПЦ називатимуться дорогою до возз’єднання. І постійно цей термін застосовуватиметься. Тобто возз’єднання – це не є щось, що залишилося в минулому. В РПЦ немає іншої моделі будування контактів чи єдності, як тільки дорога возз’єднання».

Проте, наголосив Глава УГКЦ, офіційна позиція Церкви не завжди відповідає сумлінню православних. Прикладом цього є те, що з нагоди 70-их роковин ліквідації УГКЦ група православних інтелектуалів і просто чесних людей на нашу адресу скерували листа, в якому засуджують і самі визнають злочини Львівського псевдособору. «Я б хотів, – додав Блаженніший Святослав, – аби ми написали офіційний лист-відповідь нашим братам православним. І я хочу бути першим підписантом такого листа. І закликаю греко-католиків у слід за мною також його підписати».