Глава УГКЦ у Вербну неділю до молоді: «Не пропустіть момент приходу Господнього! Не дайте, щоби Він минув ваше життя»

24 квітня Глава УГКЦ Блаженніший Святослав очолив святкову Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди свята Входу Господнього до Єрусалиму. Богослужіння відбулося в Патріаршому соборі Воскресіння ГНІХ, що в Києві. Із Главою Церкви співслужив владика Йосиф, Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ.

Під час богослуження відбувся Чин поставлення в ієреї двох дияконів: Андрія Боднарука та Андрія Бониса.

Під час проповіді Блаженніший Святослав заторкнув три важливі теми: духовний зміст свята, звернувся до молоді (у Вербну неділю Церква святкує День молоді), дав духовні настанови нововисвяченим ієреям.

Свято Входу Господнього у Єрусалим – свято приходу Царя

У неділю перед Пасхою Господньою, яку ми звемо Квітною (Вербною), Христова Церква святкує одне із найбільших свят в літургійному році. Ключем до розуміння цієї події є два слова «Господь приходить». Вхід Господній в Єрусалим підсумовує усю місію Христа. Тож люди, які бачили усе, що чинив Ісус говорили: «Господь навідався до народу свого».

Свято Пасхи, яке відзначали євреї в Єгипті, також було святом приходу Господнього. Прихід Божий до своїх людей був моментом свободи, звільнення, виходу з рабства до обітованої землі.

«Коли ми сьогодні промовляємо слова Символу віри, то сповідуємо важливу прикмету Бога, у якого віримо: “…І знову прийде у славі судити живих і мертвих, а його Царству не буде кінця…”. Святе Письмо підсумовує найглибшу молитву Церкви словами, які завершують Святе Письмо у книзі Апокаліпсису “Маран – атта”. Ці таїнственні слова означають “прийди, Господи”», – пояснює проповідник.

Таким чином, Церква готує людей до того, що Господь прийде, і наблизиться до людини, увійде у цей світ, щоби відкрити дорогу до Царства Небесного.

«У цьому святі ознаки приходу Христа, як подає Біблія, є знаками приходу Царя», – додає він. Ще патріарх Яків, коли говорив своєму синові Юді, з роду якого пішли усі ізраїльські царі, наголошував: «Коли прийде той, хто буде Спасителем, то він сяде на осля…і увійде у свою столицю».

Те саме здійснив колись цар Давид, коли встановлював у Єрусалимі столицю свого царства. Він на осляті увійшов у свій стольний град, показуючи, що входить не в ім’я власне, а в ім’я Боже.

Та Господь, який зближається сьогодні до свого народу, приходить, як покірний служитель. А це направду дивно?! Бо завжди царі намагалися відвойовувати свою столицю. Христос не бере свою столицю штурмом, а як покірний слуга, входить на осляті. «Бог ніколи не примушує людину щось чинити, а Він просто приходить до неї і чекає на взаємність з дарами. Сьогодні таким даром є перемога над смертю. Бо вчора Він воскресив померлого Лазаря. І Він, як переможець, входить з тріумфом, щоби вмерти в Єрусалимі і дати людині життя вічне. Ось що ми сьогодні святкуємо!» – пояснив Блаженніший Святослав.

Молодь та діти першими вітали Ісуса в Єрусалимі

А як ми повинні реагувати на прихід Бога? Що нам слід чинити?

Молодь сьогодні відповідає, що його потрібно прийняти і відкрити перед ним свій внутрішній світ, своє життя, прийняти дар перемоги над смертю, який Він дарує нам. Тож першими, хто зустрічали Ісуса були молодь і діти. Вони зрізали зелені пальмові галузки, знімали верхній одяг і стелили перед ослятком. Саме молодь першою відкрила Богові двері свого серця, вона побачила в ньому того, в кому є сповнення усіх надій.

«Вітаю нашу молодь і запрошую відкрити двері серця до Бога, який стукає до вас і приходить. Не пропустіть цей момент! Не дайте, щоби Він минув ваше особисте життя. Прийміть те, що він сьогодні приносить. Бо усяке зло і неправда намагається заставити вас щось чинити, а Він просто так вам себе дарує», – закликає Першоієрарх Церкви.

«Приймімо того, хто не просто приходить в ім’я Господнє, а того, чиє ім’я є Господь», – цей заклик сьогодні лунає до молоді усього світу із серця Христової Церкви.

Священики є дорогою Бога до його дітей

Священики в ім’я Господнє навчають словом Божественного Євангелія і уділяють Святі Таїнства. Через них Бог приходить до свого народу. «Дорогі отці, прошу вас ніколи нічого у вашому священичому житті не чиніть заради власного імені. Не шукайте людської похвали і слави, бо вона – мінлива: сьогодні вас вітатимуть, а прийде день і вас так само можуть розіп’яти, як Христа. Тож віддайте усе життя Богові! Будьте дорогою Бога до його дітей і тоді зможете сповнити ваше покликання», – звернувся до нововисвячених душпастирів Глава Церкви.

Звернення Блаженнішого Святослава з приводу тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви і всіх людей доброї волі з приводу тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи.

Я кличу сьогодні проти вас на свідків небо й землю;
життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття.
Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству.

Втор. 30, 19

Дорогі в Христі!

Двадцять шостого квітня минає 30 років із часу аварії на Чорнобильській атомній електростанції, яка призвела до найбільшої в історії людства соціально-екологічної атомної катастрофи. Внаслідок вибуху реактора і радіаційного забруднення безмірних просторів постраждали мільйони людей. Сотні тисяч були змушені покинути свої домівки, тікаючи від нищівної дії радіації, багато хто втратив здоров’я і навіть життя. Мільйони людей ще й сьогодні живуть на забруднених територіях.

Особливо від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС постраждали ліквідатори, які ціною свого здоров’я та життя зупинили поширення вбивчої радіоактивної хвилі і не допустили атомної катастрофи ще більш глобальних масштабів. Пам’ятаючи про цей їхній жертовний чин, у вдячності й пошані має нині схилити перед ними голову весь наш народ і цілий світ.

Навіть через три десятки років від цієї трагедії мусимо з жалем припускати, що Чорнобиль ще довго буде «плодоносити» на нашій землі і в сусідніх країнах. Нині ми можемо побачити лише верхівку айсберга багатогранних медичних, соціальних, економічних та екологічних проблем, які фокусуються в долях постраждалих. Їхній біль стає ще дошкульнішим на тлі суспільної байдужості та недостатніх зусиль з боку державної влади.

Справді, багато постраждалих від Чорнобильської катастрофи почуваються забутими і залишеними сам-на-сам зі своїми хворобами, проблемами та щоденними викликами. Самотність у болі є подвійним болем. Радіація отруює навколишнє середовище та нищить людське тіло, натомість байдужість руйнує душу людини, заподіюючи смерть таким фундаментальним почуттям, як милосердя, співчуття і солідарність із стражденними. А без цих почуттів людське середовище перетворюється на пустелю, в якій майже неможливо жити.

Святіший Отець Франциск проголосив 2016 рік Роком Божого милосердя, що є особливим імпульсом для пробудження приспаного плином часу і байдужістю сумління та вияву чесноти солідарності стосовно всіх потребуючих, а зокрема – постраждалих від наслідків Чорнобильської аварії. Кожен зрілий християнин, кожен свідомий громадянин і кожна відповідальна громадська чи державна інституція повинні зробити все від них залежне, щоб простягнути руку дієвої допомоги тим, хто донині несе хрест наслідків цієї техногенної катастрофи. До чинної любові й солідарності з постраждалими закликаю особливо духовенство і мирян нашої Церкви. Ревною молитвою, захистом справедливих прав постраждалих, щирою людською підтримкою маємо виявити їм нашу близькість і християнське милосердя.

Проте пам’ять про Чорнобиль означає не лише плекання вдячності ліквідаторам і турботу про захист прав постраждалих. Вона передбачає рівно ж відповідальне ставлення до Богом даного створіння. Трагедія тридцятирічної давнини чітко показала, якою загрозою для людства може стати технічний прогрес, поставлений на служіння ідеології та позбавлений етичних і моральних принципів.

Господь дає людині велику владу над створінням, проте цей дар передбачає і неабияку відповідальність, – відповідальність за природні ресурси та навколишнє середовище, яке є нашим спільним домом і має бути затишним та безпечним помешканням для прийдешніх поколінь. Одначе навіть поверховий погляд на хижацьке ставлення до природи, на засміченість наших річок, полів і доріг, на безоглядне вирубування лісів і карпатських схилів дає підстави ствердити про наявність у нашому суспільстві руйнівної моральної вади – невдячності супроти Творця і гідної кари безвідповідальності перед наступними поколіннями.

Справжня і жива пам’ять – це вироблення постійно діючих механізмів захисту та надання належної соціальної опіки всім, хто постраждав від цієї мегакатастрофи. Навіть більше, пам’ять про це атомне лихо вимагає відповідної політики у сфері енергетики, щоб вона керувалася пріоритетом етики над технікою і стояла на служінні гарантуванню основоположних прав та оправданих потреб людей, а не загрожувала їх благополуччю і життю. Відповідно, необхідно розвивати та впроваджувати більш сталі та безпечні для людини й довкілля джерела енергії.

Дорогі в Христі! Двадцять шостого квітня об’єднаймося в молитві за упокій душ усіх, хто став жертвою Чорнобильського лиха, благаючи, щоб воскреслий Спаситель прийняв їх у свої вічні батьківські обійми. Водночас прохаймо Господа зіслати на нашу землю свого Святого Духа, який оживляє і відновлює обличчя землі (пор. Пс. 104, 30). Нехай цей Дух воскреслого Христа торкнеться наших сердець, наповнить їх страхом Божим, пошаною природи і любов’ю одне до одного. Нехай усіх нас береже своєю материнською опікою Пресвята Богородиця – Цариця і Мати української землі!

Благословення Господнє на вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Лазареву суботу, 23 квітня 2016 року Божого

Глава УГКЦ: У Ватикані обговорюють, яка саме допомога потрібна Україні

24 квітня в цілій Європі Святіший Отець Папа Франциск оголосив грошову збірку для постраждалих від війни в Україні. Зараз триває широка консультація, що потрібно для України. Скільки є тих людей, яким ми мусимо послужити, які першочергові потреби, яким чином найкраще донести цю допомогу людям, які цього потребують. І які механізми використати, аби кожен цент потрапив відповідно до мети, яку визначив Святіший Отець.

Про це на прес-конференції в Києві повідомив Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.

За його словами, в гуманітарній акції від Папи для України є кілька важливих моментів. «Грошова збірка важлива, – каже Предстоятель, – але найважливіше те, що Святіший Отець порушив мовчанку щодо війни в Україні і яка на сьогоднішній день панує в Західній Європі. Бо, на жаль, ЗМІ у Західній Європі про війну і про страждання людей в Україні не говорять… А Папа порушив мовчанку і став голосом тих, які страждають в Україні. На мою думку, для нас це більш важливо від того, скільки коштів назбирають католицькі парафії у Європі».

Друге важливе, вважає Глава Церкви, – що Святіший Отець апелює до сумління європейських католиків. «Цим він, на мою думку, хотів підкреслити, що Україна – Європа. Європейці повинні усвідомити, що на Сході Європи відбувається справжня гуманітарна криза», – додав Блаженніший Святослав.

«Ця збірка, – наголосив Глава УГКЦ, – це тільки початок. Усі кошти, які будуть зібрані 24 квітня будуть зібрані у фонд, яким управлятиме Папська рада «Cor Unum». Тобто свої кошти католики передадуть у руки Папи. Але пізніше Україну ще чекає гуманітарна акція Святого Престолу».

Збірка оголошена для католиків Європи. Але Предстоятель УГКЦ зі свого боку зробив заклик до українських греко-католиків у світі долучитися до цієї папської збірки.

Він висловив сподівання, що таким чином ми зможемо допомогти тим, хто сьогодні цієї допомоги потребує, незалежно від національності і віросповідання.

Відомо, що Папа Франциск має намір від себе також пожертвувати значну суму, але поки що цифра не розголошується.

У свою чергу Президент БО «Карітас Україна» Андрій Васькович зауважив, що сьогодні в Україні налічується 1,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Також у складних умовах перебувають люди у «буферній зоні», де є величезні руйнування інфраструктури. Проте у найгіршій ситуації опинилися люди, які в силу обставин залишилися на непідконтрольній Україні території. За його словами, міжнародні гуманітарні місії не мають доступу до тих територій, а тому брак продуктів харчування, життєво необхідних ліків, а часто і доступ до питної води є найбільшими проблемами, особливо для літніх і неповносправних людей, які обмежені в пересуванні.

«За оцінками ОО для подолання гуманітарної кризи в Україні потрібно 298 мільйонів доларів США. На сьогодні міжнародні донори і організації надали 106 мільйонів, що становить лише 37% від потреби. Держава Україна не може самотужки справитися з цієї гуманітарною кризою… Заклик Папи Франциска допоможе зібрати додаткові кошти для нашої країни і заново відніме питання української кризи в Європі», – сказав пан Андрій Васькович.

Тижневий огляд: життя УГКЦ (11.04 –17.04)

У вівторок, 12 квітня, в навчальному корпусі Івано-Франківської Архієпархії була проведена Всеукраїнська науково-практична конференція «Львівський псевдособор 1946 р. у процесі ліквідації Греко-Католицької Церкви радянським режимом (до 70-х роковин)». Розпочалася конференція із пленарного засідання, яке відкрив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Володимир.

Середа, 13 квітня 2016 року:

У Патріаршому соборі Воскресіння Христового владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, очолив Утреню з каноном святого Андрея Критського. Молитву супроводжував хор семінаристів Київської Трьохсвятительської духовної семінарії.

Владика Йосиф (Мілян), Єпископпомічник Київський та о. Андрій Гах, секретар ПасторальноМіграційного Відділу УГКЦ, у рамках робочого візиту до Італії зустрілися у Римі з Генеральним директором фундації «Мігрантес» монс. ЖанКарло Перего.

Четвер, 14 квітня 2016 року:

У митрополичих палатах Львівської Архиєпархії УГКЦ, що на площі Юра у Львові, відбулася зустріч протопресвітерів з участю єпископа-помічника Венедикта (Алексійчука). В часі робочої зустрічі учасники мали можливість ознайомитися із діяльністю Комісії УГКЦ Справедливість і Мир, а зокрема із її новим медіа-виданням «Соціальна доктрина Церкви: вчення надії для молоді».

До Гарнізонного храму свв.  апп. Петра і Павла завітав Президент України Петро Порошенко. Керманича держави й очільників області та міста зустрів військовий капелан о. Тарас Михальчук.

14-15 квітня у польських містах Гнєзно і Познані відбулися урочисті заходи з нагоди святкування 1050-річчя Хрещення Польщі. У ювілейних урочистостях взяли  участь Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, владика Євген (Попович), Архиєпископ і Митрополит Перемишльсько-Варшавський, владика Володимир (Ющак), Єпарх Вроцлавсько-Гданський, і владика Мілан (Шашік), Єпарх Мукачівської греко-католицької єпархії.

«Святкування 1050-річчя Хрещення Польщі важлива подія для всієї Європи», – Блаженніший Святослав.

У п’ятницю, 15 квітня у Києві, у книгарні «Є», відбулася презентація книжки бесід з Блаженнішим Любомиром (Гузаром) «Гідність Адама». Автором ідеї та натхненником видання є журналіст Катерина Щоткіна.

Субота, 16 квітня 2016 року:

У першу річницю відходу у вічність о. Василя Поточняка, першого пасторального координатора та секретаря Пасторально-місійного відділу УГКЦ, у соборі Святої Софії в Римі відбулася Божественна Літургія та Панахида. Очолив богослужіння владика Йосиф, Єпископ-помічник Київський та голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ. Разом з архиєреєм Божественну Літургію співслужив також владика Йосафат, Екзарх Луцький.

Владика Діонісій здійснив душпастирський візит до церковної громади УГКЦ м. Равенни, а в неділю, 17 квітня, до громади УГКЦ м.Ріміні. Обидва візити відбулися на запрошення капелана громад о.Віктора Двикалюка із клиру Бучацької Єпархії та були присвячені для проведення постсоборових зустрічей про «Живу парафію».

Неділя, 17 квітня 2016 року:

Як вже традиційно у час Великого посту вулицями Івано-Франківська пройшла загальноміська Хресна дорога. Біля дверей катедри митрополит Володимир Війтишин розважив над важливістю цієї Хресної дороги в часі Року Божого Милосердя. Опісля всі учасники ходи спільно помолилися спеціальну молитву до Господа за мир в Україні і цілому світі та пройшли через Двері милосердя.

Велелюдна процесія з хрестом Господнім, яка об’єднала греко-католиків, православних та римо-католиків у молитві за мир в Україні, пройшла центральними вулицями Тернополя. Очолив молитву Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) та Єпископ-помічник Теодор (Мартинюк). Архиєреїв супроводжували близько 120 священиків та членів монаших згромаджень.

Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, під час пастирського візиту освятив новоспоруджений храм Благовіщеня Пресвятої Богородиці (с. Куровичі, Золочівський р-н).

Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії звершив пастирський візит до парафії святого архистратихга Михаїла (с. Підгородне, Золочівський р-н).

Владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Наприкінці Літургії було зачитано Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ про подолання моральної недуги корупції.

Також до вашої уваги:

Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів на Страсний четвер

Послання Блаженнішого Святослава до молоді

Заклик Блаженнішого Святослава долучитися до збірки, проголошеної Святішим Отцем для гуманітарної допомоги в Україні

«Дерево без коріння якийсь час буде зеленим, але уже ніколи не принесе плоду», – Глава УГКЦ. Глава УГКЦ Блаженніший Святослав днями побував з офіційним візитом у Польщі з нагоди 1050-ліття Хрещення. Предстоятель поділився з Департаментом інформації УГКЦ своїми враженнями від урочистостей.

Великоднє Послання Блаженнішого Святослава

Капелан УГКЦ в ОАЕ розповів про особливості душпастирства в країнах Перської затоки і життя українців

Владика Богдан (Дзюрах) закликав до солідарності з ліквідаторами Чорнобильської аварії

З благословення Високопреосвященного владики Ігоря, Архиєпископа і Митрополита Львівського, триває робота над створенням серії відеороликів «Молитва про Божу Мудрість», присвячених 150-річчю з дня народження Праведного Митрополита Андрея Шептицького. Сьогодні публікуємо четверту серію даного проекту.

Анонс:

Повідомляємо, що 21 травня 2016 р. Б. відбудеться IV з’їзду молоді Бучацької єпархії при Катедральному соборі Верх. Апп. Петра і Павла, м. Чорткова.

«Дерево без коріння якийсь час буде зеленим, але уже ніколи не принесе плоду», – Глава УГКЦ

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав днями побував з офіційним візитом у Польщі з нагоди 1050-ліття Хрещення. Предстоятель поділився з Департаментом інформації УГКЦ своїми враженнями від урочистостей.

Блаженніший Святославе, цей ювілей Хрещення, християнська ідентичність Польщі, України, наскільки вона, на вашу думку, важлива для країни, для суспільства?

Хрещення Польщі, на мою думку, святкувалося в кількох вимірах. Найперше – перед Церквою в Польщі сьогодні постає така поважна дилема, як зберегти християнське коріння у секуляризованій Європі, оскільки різного роду тенденції навіть на рівні законодавства Європейського Союзу часто перечать базовим засадам християнської моралі.

По-друге – національна ідентичність Польщі як такої є глибоко позначена християнською складовою. Зокрема, усі згадували 1000-ліття Хрещення Польщі у 1966 році в комуністичних часах. Що навіть комуністична влада вважала Хрещення Польщі заснуванням чи початком Польської державності. Отож комуністична влада Польщі святкувала тисячоліття Польської державності, а люди святкували тисячоліття Хрещення.

Отож Хрещення і державність є наче синонімами. А формат сьогоднішніх святкувань був у Польщі державним. Тобто Хрещення Польщі святкувалося на державному рівні як певна церковна подія.

У тих форматах питання збереження християнської ідентичності Польщі було домінуючим. Був ужитий такий дуже цікавий образ, що дерево можна зрізати і будучи позбавлене коріння і тих соків, які його живлять, те дерево може лишитися певний час зеленим, але більше ніколи воно не дасть плоду. Очевидно, що майбутнє такого дерева – це вмирання.

І для поляків святкування цього ювілею означало шукати засобів збереження власної національної спадщини в умовах глобалізованого світу і в умовах об’єднаної Європи. Ще одна ідея, яка постійно звучала. Її був висловив ще святий Папа Іван Павло ІІ, заохочуючи поляків вступати в ЄС. Тоді Папа сказав до поляків такі слова: Польща потребує Європи, а Європа потребує християнської Польщі.

І це гасло, яке сформулював Святіший Отець фактично і домінувало і в політиці, і в культурі, і в різних реформах, які Польща проводила, аби ввійти в ЄС, а в ньому зберегти свою спадщину: національну пам’ять, культурний спадок.

Гадаю, усі ідеї та акценти, які звучали в Польщі для українців і України сьогодні є надзвичайно важливими.

А який сучасний досвід можемо взяти від Польщі?

Гадаю, перше, що сьогодні глибоко дискутується в Україні, що бути європейцем чи шукати шляхів євроінтеграції означає обов’язкового позбуватися християнської ідентичності. Тобто рух у Європу означає заперечення християнства, а Церква начебто є на перешкоді до руху в Європу з усіма своїми моральними засадами. Бачимо, що сьогодні це святкування Хрещення, яке відбулося в Польщі заперечує і показує, що це абсолютна ілюзія.

Хочу повторити слова Папи Івана Павла ІІ щодо України: Україна потребує Європи, а Європа потребує України такою, якою вона є у всьому своєму багатстві. Гадаю, Європі не потрібні українські проблеми чи щось таке, що не відрізняє Україну від Європи. Європі цікава Україна у своїй культурній християнській ідентичності – усім тим надбанням і скарбом, який ми маємо. Тому для того, щоби рухатися в Європу не потрібно різати християнське коріння. Бо тоді Україна, навіть у Європі, буде схожа на сухе дерево, яке втративши своє коріння, не здатне розвиватися.

А рухаючись у Європу, ми хочемо рухатися до природнього багатовікового прогресу. Ми не повертаємося у Європу, ми є у Європі.

Для того, щоби лишитися собою і зберегти свою окремішність, зберегти те, ким ми є, не розчинитися у морі глобалізованої культури, нам допоможе наше християнське коріння. Тому це є та місія, яку Україна повинна сповнити в своєму євроінтеграційному русі.

Тобто рух у Європу для України лише тоді буде рухом у якесь процвітаюче майбутнє, як ми будемо рухатися зі своїм християнським корінням. І це сьогодні дуже глибоко підкреслювалося на святкуваннях в Польщі. Це те, що я говорив полякам, коли мене запитували: що, на вашу думку, має означати сьогодні християнська ідентичність для польського народу, чому потрібно відкривати джерело тої ідентичності, яким є Хрещення. І я про це говорив на основі тепер українського досвіду, що рухатися в Європу без коріння, означає в Європі вмерти. А рухатися в Європу з корінням, з джерелом, з якого виросла наша державність, культура, народна самосвідомість означає мати у Європі можливість для розквіту.

Наскільки масово поляки святкували 1050-ліття Хрещення?

Мені важко сказати, як масово це святкувалося… Але я чітко зрозумів, що сьогоднішня політична еліта дуже експлуатувала для своїх політичних цілей тему Хрещення Польщі. А це означає, що з політтехнологічного боку вони розуміли, що це є таке питання, яке дуже заторкує глибинні струни польської душі. З одного боку, мені прикро, що можливо, експлуатуються релігійні сентименти для політичних цілей, але з другого боку воно показало, наскільки це важливо сьогодні для самоусвідомлення польського народу як такого.

Якщо говорити про масову участь простих поляків у подіях святкування, я б сказав, що вона дуже відчувалася. Крім того, що всі богослужіння і всі урочистості транслювалися в прямому ефірі… Ми, наприклад, брали участь у Познані в процесії, яка йшла від прокатедрального собору до катедри. Це була процесія з подорожуючою іконою Матері Божої Ченстоховської, в якій взяло участь дуже багато людей. Для всіх єпископів було дуже зворушливо бачити, як люди співали всі ті пісні зі сльозами на очах. І було видно, що це люди прийшли за велінням серця. Подія Хрещення Польщі заторкує те, ким вони є як особи, як народ, як звичайні люди, як віруючі християни.

Тому ті події, де ми могли бути разом з людьми показували, що для польського суспільства ці святкування були важливими.

Під час вашого візиту було прийнято рішення про встановлення пам’ятника блаженному Омеляну Ковчу в Любліні. Наскільки важливим є цей пам’ятник і таке рішення польської влади?

Це дуже важливо… До речі, у контексті попереднього візиту я мав окремі зустрічі в Любліні як на рівні Церкви, так і на владному рівні міста. І, можливо, в контексті ювілею Хрещення Польщі наше прохання про встановлення пам’ятника священномученику Омеляну Ковчу було позитивно розглянуто.

Це дуже важливо, тому що зараз є безпрецедентна в історії відкритість до України. Ми маємо в Польщі набагато більше друзів, ніж ми собі уявляли досі. І навіть набагато більше людей, навіть тих, які постраждали під час Волинської трагедії, є за примирення між поляками і українцями, ніж це хочуть видати за дійсне певні політики.

Отож такі позитивні моменти ми повинні підтримувати і на них як суспільно, як Церкви відповідати.

Звісно, також є дуже важливим саме вшанування постаті священномученика Омеляна Ковча. Чому? Тому що його постать розвіює міфи. Дуже часто, зокрема комуністична пропаганда, хотіла представити українців як антисемітів, як крайніх націоналістів і як таких, що ненавидять людей інших національностей. А отець Омелян своєю життєвою історією розвінчує ці міфи. Він як греко-католицький священик був заарештований за те, що рятував євреїв, був убитий нацистами, а в концтаборі був парохом усіх в’язнів незалежно від їхньої національності чи релігійного походження.

Отож ця постать, якій постане пам’ятник у Любліні, буде промовляти і розвіювати ідеологічні міфи і буде таким особливим небесним заступником справи польсько-українського примирення.

Розмовляв отець Ігор Яців

Послання Блаженнішого Святослава до молоді

…Хабар губить серце (Екл. 7, 7).

Дорога в Христі українська молоде!

Квітна неділя є традиційною нагодою звернутися до вас окремим словом. Проте бажаю відразу вас запевнити, що ви завжди є в моєму серці та молитвах і під особливою опікою нашої Церкви, надто тепер, коли випробування, що їх зазнає наша країна вже понад два роки, вимагають від кожного з нас жертовності, відданості та віри.

Ми є очевидцями справді історичних подій, величезних змін і викликів. Ба більше, ми отримали справжнє благословення бути співтворцями цих змін, відчути відповідальність за своє життя тепер і за майбутнє, що спільно будуємо. Багато поколінь перед вами щиро прагнули  посідати особисту відповідальність за розвиток українського суспільства, проте вповні не могли її здобути, а вам, молоді люди, вона дана як дар, як великий скарб, що ним ви покликані добре розпорядитися.

Сьогодні наша Церква відзначає Торжественний в’їзд Христа в Єрусалим. У цьому святі так символічно і виразно відкривається таїнство Господнього служіння та людського буття: слава і жертва. Прославлений людьми через те, що воскресив Лазаря, Христос входить у Святе місто, щоб страждати і показати славу, яка досі людям була не знана. Саме молодь звернула особливу увагу на новину про Христовий вхід до Єрусалима: ось Той, хто несе зміну; ось Той, хто може здійснити наші мрії; ось Той, Хто веде до свободи!

Він таїнственно визволяє від чужої влади і влади фарисеїв, від фальшивої релігії та неправди. Проте свобода чи визволення від іноземного поневолення або внутрішнього гніту не є остаточним завданням. Христос звільняє для вищої мети: для живого спілкування з Богом, будування стосунків з іншими, буття собою, свідомого вибору добра. Саме у свідомому виборі добра, а не в уявній незалежності від усього, полягає справжня свобода.

Перед молодими людьми в Україні часто постають питання: що означає дотримуватися Господніх заповідей? Як пристосувати приписи, дані дві тисячі років тому, до свого життя?

Сьогодні хочу роздумати над темою, яку цього року наша Церква обрала центральною для свого суспільного послання. Ідеться про боротьбу з гріхом корупції, який, як вірус, поширився на всі сфери нашого життя.

Звернімо увагу, що однією з перших дій Христа після входу до Єрусалима було очищення храму – центрального осередку життя ізраїльського люду, місця не лише релігійного, а й суспільного значення. Господь викидає з нього різного роду торговців. Адже там, де йдеться про речі основоположні, про святість, не місце для торгу. Ми можемо тут сміливо провести паралель із важливими суспільними засадами. Бо суспільні правда і справедливість є також речами фундаментальними та принциповими і не можуть бути предметом торгівлі.

Корупція руйнує суспільну свободу. Це духовне і моральне поневолення суперечить гідності людини, відбирає майбутнє, викривлює стосунки між людьми. Для корумпованої особи інші люди є просто засобами для досягнення вигоди. Така особа не вміє любити. Папа Франциск каже: «Скорумпований не знає ані братерства, ані приязні, для нього існують лише співучасники».

Окремим видом зла, яке багато з вас відчувають найгостріше, є корупція в освіті.  Вона приносить вам моральне спустошення та безнадію. Коли дитина із шкільної лави починає усвідомлювати, що формула успіху – це обман і хитрість, а не талант і праця, то її відчуття справедливості притуплюється. Згодом таке розуміння, що справедливості не існує, а закон можна порушити – учень чи студент несе далі.

Христос, який сьогодні входить до Єрусалима, каже нам, що не тільки можливо, а й вкрай потрібно творити простори чесності, вчитися не піддаватися спокусі. Молодь, яка стала рушієм багатьох змін, що їх ми переживаємо зараз, має бути в авангарді звільнення від корупції, насамперед в освіті. І з радістю можемо ствердити, що часто так і є. Однак боляче спостерігати, коли багато з тих, що стояли на Майдані і були готові померти за майбутнє країни та за чесні правила гри, зараз готові йти на компроміси із власним сумлінням заради досягнення якихось маленьких цілей чи тимчасових полегшень. Дати хабар і дістати кращу оцінку, заплатити і отримати готову дипломну роботу, схитрувати і скласти іспит, не докладаючи зусиль…

Дорогі молоді люди, ви варті найкращого! Бажайте великого! Не дозволяйте нікому применшувати свої мрії чи амбіції! Вчіться! Працюйте! Будьте чесними! Не давайте хабарів та не мовчіть, коли їх у вас вимагають! Корупція боїться світла і публічності. Для того щоб отримати добру оцінку чи диплом, не потрібно багато – просто чесно вивчіть предмет. Щоб отримати добре місце роботи – просто докладіть зусиль. І так, непомітно для себе, складаючи іспит за іспитом, ви складатимете іспит з життя.

Не бійтеся того, що спочатку почуватиметеся безсилими і вам кричатимуть навздогін: «Дивак! Ускладнює собі життя». Такими самими диваками в очах фарисеїв виглядали молоді люди, які стелили свій одяг перед Ісусом, що входив у царське місто, та зрізали молоде гілля з дерев, вигукуючи: «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»

Спротив корупції викликає шалену протидію тих, хто не бажає змін. Так само і законовчителі вимагали від Ісуса, щоб молодь замовчала. Одначе Його відповідь була: «Якщо вони замовкнуть – каміння кричатиме!» Якщо замовкне сьогодні перед неправдою молоде серце – заволає до Бога сама українська земля!

У корумпованому суспільстві важко відразу змінити всю систему. Ефективною є тактика малих кроків, а принциповість навіть у дрібних речах виховує чуйність. Добро захоплює і поширюється. Ваш маленький чесний вчинок може зворушити навіть найбільш скорумповане серце, а приклад надихнути інших бути стійкими до спокус. Принципова меншість здатна змінювати правила взаємостосунків – ми були свідками цього на українських майданах.

Щоб долучатися до змін, які перевершують нас самих, а не залишатися на рівні особистої боротьби, необхідно об’єднуватися. Шукайте однодумців, і будьте певні, що серед ваших ровесників знайдуться тисячі тих, хто скаже: «Я не даю і не беру хабарів!» Цим ви допоможете відновити довіру і дух спільності, які руйнує корупція в нашому суспільстві. Церква завжди вас підтримає в цьому русі чесності.

Проте звільнення від корупції не є самодостатнім – це лише свобода «від» чогось: від залежності і поневолення неправдою та злом. Свобода лише як можливість вибору ще не є справжньою. Людина покликана не просто обирати, а обирати добро! Християнська свобода є свободою «для»: для істинної любові, для зросту, для успіху, для перемоги та побудови кращого майбуття. Популярна нині теорія, яка говорить, що головна цінність свободи полягає в самій можливості вибору, нівелює поняття відповідальності за здійснений вибір. Щоб стати господарем власного життя та співтворцем Божої волі – треба бути готовим нести за них відповідальність. Бути вільним – означає обирати благо для суспільства, будувати вільну і незалежну Україну.

Оновлення суспільства – це дар від Бога, що актуалізується через наш вибір. Ми не маємо права залишити після себе зіпсоване суспільство. Саме молодь має той дар, щоб спонтанно вибрати добро, Бога і закон, як ті молоді люди, що побачили в Христі справжнього Спасителя і Месію при вході до Єрусалима.

Дорогі в Христі молоді друзі! У цей Святий рік Божого милосердя зичу всім вам оновитися в любові нашого милосердного Бога. Дорогою до свята Пасхи Господньої заохочую вас приступити до Таїнства Божого милосердя – Сповіді – і стати причасниками Його любові у Святому Таїнстві Євхаристії. Із нетерпінням чекаю зустрічі з вами під час традиційної Всеукраїнської прощі до Зарваниці та на Світовому дні молоді у Кракові!

Благословення Господнє на вас!

 

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при  Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Акафістову суботу, 16 квітня  2016 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 24 квітня цього року.

Заклик Блаженнішого Святослава долучитися до збірки, проголошеної Святішим Отцем для гуманітарної допомоги в Україні

Всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям Української Греко-Католицької Церкви в Україні.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі отці,

як ви вже знаєте, Святіший Отець Франциск, Папа Римський, виявляючи турботу та солідарність зі страждаючим від військової агресії народом України, виступив із закликом провести в неділю, 24 квітня, у всіх католицьких храмах Європи збір пожертв для гуманітарної допомоги в Україні.

Цей заклик Вселенський Архиєрей проголосив у Неділю Божого милосердя, 3 квітня 2016 року, зокрема кажучи: «Моя думка лине до всіх народів, найбільше спраглих примирення та миру. Зокрема, маю на увазі тут, у Європі, драму тих, хто переносить наслідки насильства в Україні: тих, які перебувають на теренах, охоплених військовими діями, які вже викликали тисячі смертей, і понад мільйон тих, хто були змушені залишити ці території з огляду на важку ситуацію, яка й далі триває. Це, насамперед, стосується похилих віком осіб та дітей. Крім того, що я постійно супроводжую їх своїми думками та молитвою, я вирішив виступити з ініціативою гуманітарної підтримки на їхню користь. З цією метою у неділю, 24 квітня, в усіх католицьких церквах Європи буде проведено спеціальну збірку. Заохочую вірних приєднатися до цієї ініціативи своїми щедрими пожертвами. Цей жест милосердної любові, крім полегшення матеріальних страждань, має на меті висловити мою особисту та всієї Церкви близькість і солідарність. Висловлюю щире побажання, щоб це змогло допомогти без подальших зволікань сприянню мирові і пошані до права на цій землі, що зазнала дуже багато випробувань».

Сприйнявши з глибоким зворушенням та щирою вдячністю цей батьківський жест Святішого Отця, закликаю всіх душпастирів та вірних УГКЦ активно долучитися до цієї збірки та провести її у Квітну неділю, 24 квітня, згідно з практичними вказівками та розпорядженнями єпархіальних єпископів. Збір пожертв для гуманітарної допомоги відбуватиметься в Україні та в Західній Європі – на заклик Святішого Отця, як рівно ж – на наше прохання – у всіх греко-католицьких парафіях Північної та Південної Америки і Австралії. Кошти, зібрані в рамках цієї збірки, стануть нашим церковним вкладом у вселенське діло милосердя для стражденних братів і сестер в Україні.

Нехай Господь прийме кожну лепту, складену з любов’ю, та винагородить кожному жертводавцеві сторицею на цьому світі і вічним блаженством – у прийдешньому!

Благословення Господнє на вас!

+ Святослав

«Церква сама прийшла до мене», – Блаженніший Святослав

Блаженніший Святослав – постать, відома багатьом, навіть далеким від життя Української Греко-Католицької Церкви. Будучи Главою УГКЦ вже п’ять років, він займає вагому позицію у житті українського суспільства.

З його думкою рахуються, до нього прислухаються. У свої 45 років, він є духовним батьком для багатьох українців не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами. Після кожної Літургії до нього підходять люди, діляться болем і радістю, розповідають, а він слухає. Та цього разу розповідати буде він. Про свою сім’ю, дитинство, навчання в медичному училищі, поклик до священичого життя та ще про багато моментів, з яких складається його життя.

 

Ваше Блаженство, в якій сім’ї Ви народились? Які найяскравіші дитячі спогади?

Я народився в місті Стрий на Львівщині. Це таке своєрідне і цікаве місто. Цікаве своєю історією, а зокрема тими людьми, яких Господь Бог поставив біля мене в той час. Моя мама була вчителем музики, а батько – державним службовцем і працював на залізниці. Крім того, великий вплив на мене, на мою уяву справили дідусь і бабуся.

Моя мама майже все своє життя пропрацювала в музичній школі і була викладачем класу фортепіано. Якщо говорити про перші спогади, то вони пов’язані з фортепіано. До нас додому приходили учні і постійно лунала музика. Навіть коли моя мама займалася справами домашніми, наприклад, готувала їжу на кухні, то завжди в сусідній кімнаті грали студенти на фортепіано.

У Вас також є музична освіта?

Так, я закінчив дитячу музичну школу в Стрию. Оскільки для мене фортепіано до певної міри було відоме, а скрипка була загадкою, таємницею, тому я зацікавився нею. Моєю вчителькою була рідна мамина сестра. Для мене ці музичні інструменти ніколи не асоціювалися з якимось навантаженням, обов’язком, а лише з цікавістю. Мама вчилася заочно в консерваторії у Львові і працювала, ще як студентка, в Самборі в музичній школі. Часто брала мене зі собою, бо не було з ким залишити. І всі ті коридори, класи музичних шкіл в Стрию і Самборі – то був простір, в якому я виростав. Пізніше, коли я ходив до школи, мама мене брала до музичної школи, щоб робити уроки. Собі уявіть – урок музики. Значить, є письмовий стіл, фортепіано, за інструментом сидить студент чи студентка, моя мама біля неї, а я тут поруч роблю уроки. І мама одним вухом слухає, як грає студент, а тут дивиться, що я роблю. І тільки тоді, коли я все зробив, міг збиратися і йти додому.

 

Тепер ще інколи граєте? Чи є улюблений композитор?

Граю, коли ніхто не чує. Найулюбленіший мій композитор – Антоніо Вівальді. Я його багато концертів грав у музичній школі. Пам’ятаю ті дитячі відчуття такої світлої радісної музики, коли зміг відвідати Венецію вже як студент богослов’я у Римі. Зрозуміти до кінця музику Вівальді можна лише тоді, коли потрапиш в те місто, в якому він жив, і відчуєш рух води у венеційських каналах. Для мене слух став дуже важливим елементом світосприйняття. Особливо коли мова йде про мої перші контакти з церковним життям, зокрема із підпільною Церквою. Я спочатку влився в середовище дяків, співців. Від 13-ти років я співав, вчив гласи, читати старослов’янською мовою Псалми. Могли цілими ночами читати Псалтир над покійними.

 

А хто Вас привів до церкви?

Я б сказав навпаки – Церква прийшла до мене. Тому що в тих роках наші родини були осердям життя Церкви. До церкви не можна було ходити, бо не було куди. Очевидно, була Православна Церква, до якої ми так ставились трохи з обережністю. Була Римо-Католицька Церква, але так само ми відчували, що то не до кінця є те, що відповідає традиції нашого народу. Ось тому духовне життя відбувалося в хаті.

Ходячою енциклопедією історії як Церкви, так і народу, стали для мене дідусь з бабусею. Вони мали на мене великий вплив, через них я увійшов у життя Церкви. До речі, мої дідусь і бабуся були великими приятелями родини Зарицьких. Відомий священномученик Олекса Зарицький приїжджав до нашого дому, служив Літургію.

Моя родина зі сторони батька, який походив з Франківщини, з селища Брошнів-Осада, також була дуже активною в підпільному житті Церкви. Фактично в тому контексті я познайомився з отцем Михайлом Косилою, який був ректором підпільної духовної семінарії на Франківщині. Я служив як кур’єр, перевозячи певні речі з Брошнева до Стрия до Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, які там також мали свою підпільну спільноту.

 

Святослав Шевчук – школяр. Яким Ви були? Як обрали потім медицину і чому з нею не склалось?

Мені моя родина завжди надавала такого імпульсу, що я повинен бути найкращий. Це не був сліпий дисциплінарний примус, а заохочення. Я завжди дуже соромився, коли йшов до школи і не вивчив уроки чи чогось не знав. Я сидів у книжках, ніколи ввечері не лягав спати, поки не закінчив усі домашні завдання і не спакував портфель. Тільки коли портфель був спакований і закритий, ось тоді я молився і лягав спати. Ось такий був щоденний вечірній ритуал. Я закінчив на відмінно восьмий клас і вступив до Бориславського медичного училища. Це був дуже важливий момент у моєму житті – у 15 років я вилетів з сімейного гніздечка. І фактично ніколи до життя в Стрию не повернувся. Для мене Борислав став другим містом, в якому я виростав, якому я дуже багато завдячую. Довкола училища, його викладацького колективу зібралась дуже цікава група справжньої галицької інтелігенції. В Бориславі не було в училищі гуртожитку, треба було жити на квартирі у людей. І мені так пощастило, що я першу частину свого навчання мешкав у польських родинах. І то таких, що в хаті польською розмовляли, виписували всі газети з Польщі. В них навчився польською і читати, і розмовляти.

Ви хотіли пов’язати життя з медициною?

Мені це дуже подобалось. Це була ще одна така складова людського життя і буття, яка мене дуже манила. І в підпільній Церкві казали: «Слухай, тобі треба мати якусь спеціальність таку, щоб тобі дали можливість бути близько людей». Наприклад, митрополит Володимир (Стернюк) працював фельдшером на швидкій допомозі. Отож, такого типу професія для підпільного священика була дуже важливим елементом.

Тобто Ви тоді вже хотіли бути священиком?

Я вже десь так орієнтувався… Коли я повернувся з армії і хотів повернутись до приготування до священства, вже були цілком інакші обставини. Це вже не була підпільна семінарія. Я тоді потрапив у групу, яку формували для навчання в Аргентині на прохання владики Андрія (Сапеляка). Там навчався до 93-го року. Фактично закінчив курс філософії. Це  дворічний курс, який прописаний навчальним планом для приготування до священства.

Це, напевне, була Ваша перша поїздка за кордон?

Очевидно. Ми поїхали на навчання за кордон вперше. То така історія, як ми паспорти виробляли, як візу отримували – треба було аж до Москви тоді їздити! Я між хлопцями був найстарший, тому взяв на себе тягар приготування. Пригадую, коли я в Києві вийшов з Міністерства закордонних справ з паспортами для цілої групи, то йшов по дорозі і співав від щастя. А потім ми опинилися в Аргентині без знання мови. Нас послали на лекцію до салезіанського університету. Я, як добрий студент, сів за першу парту і дуже уважно слухав професора, який викладав логіку. Мені здавалося спочатку, що цілих 45 хвилин він говорить одне речення. Я не міг розрізнити, де фрази починаються, а де закінчуються. А в кінці семестру я вже здавав екзамен іспанською письмово з усіх філософських предметів. Мені було легше, ніж іншим студентам, саме через те, що я знав трошки латину, а іспанська мова – латинського походження. І ось навчання латини в підпільних семінарійних колах, зокрема в покійного отця Михайла Дацишина, потім медична латина в Бориславському медучилищі все ж таки дали мені певні ключі до того, щоб можна було зрозуміти і швидше вчитися мови, ніж це давалося іншим студентам.

Ви знаєте іспанську, італійську, польську, англійську… Маєте якийсь секрет легкого вивчення мов?

Легко вчити мови не буває. Я пригадую, що період перших студентських місяців в Аргентині був дуже важкий і психологічно, і духовно, і мовно. Але треба було себе змусити. І хто вмів себе змусити, той навчився. Один місяць нас вчила іспанську мову сестра-василіянка. І вона таку нам фразу сказала, яка одних знеохотила, а іншим надала тонусу: «Для того, щоб вивчити іноземну мову, треба прив’язати себе до крісла». Треба сісти і вивчити. Тому я вчився, бо інакшого виходу не було. Після іспанської я вчив італійську мову. Після закінчення семінарії у Львові мене скерували на навчання до Риму. Коли я тепер пригадаю свої конспекти з Анджелікуму, зокрема тих перших місяців, то я слухав по-італійськи, а писав по-іспанськи. Потім середина конспекту – мішана мова, а вже кінець був італійським.

Є якась мова, яку б Ви ще хотіли вивчити?

Я би ще хотів навчитися німецької мови. Певні ази я здобув самотужки ще як віце-ректор Львівської духовної семінарії. Так само хотів би трохи краще і глибше  вивчити французьку. Побачимо, що з того вийде.

Як зараз виглядають стосунки з Вашою сім’єю? Чи змінилось щось?

Щось змінилось, щось лишилося сталим. Якщо мова йде про найближчих – тата, маму, тітку Ірину… Коли приїжджаю додому, то всі ранги, титули залишаються за брамою надворі (сміється). Намагаюся допомагати те, що потрібно. Проте я досить мало маю можливості проводити разом з ними час.  Очевидно, що треба завжди підтримувати контакти з родиною, бо ми просто відчужуємося. Ми маємо бути в першу чергу людьми. Є така латинська приповідка, яку я вивчив ще в Бориславському медучилищі: «Homo locum ornat, non ornat hominem locus». Тобто людина прикрашає місце, а не місце людину. Незалежно яке ти місце займаєш, ти мусиш бути собою. Якраз отой родинний контекст дає тобі можливість залишитись собою.

Чи є у Вас похресники? Якщо є – як часто з ними спілкуєтесь?

Маю. Шестеро. На жаль, я не дуже добрий хресний батько, нечасто їх відвідую. Але одного похресника маю в Києві. Бодай Андрійчика тут кожного року на Андрія можу відвідати.

А як виглядає Ваш звичний день? Зважаючи на те, що Ви багато подорожуєте.

Є певний скелет, який я намагаюся тримати незмінним. А є щось, що силою обставин міняється. Такий незмінний скелет – це є молитовне правило: вечірня, утреня, розважання, це  мене ще навчили в підпільній Церкві, духовне читання обов’язково Святого Письма і Отців Церкви, і Літургія. А решта все міняється. Тому що подорожі, зустрічі, години праці, відпочинку часом вносять дуже радикальні зміни. Те, що сьогодні є суттєвим елементом мого щоденного життя, це спілкування з людьми. Люди дуже потребують особистого контакту з Главою Церкви. Коли мова йде про священика чи про єпископа, то тут мати широко відкриті двері для людей – це пріоритет. Багато хто каже, що до мене тяжко доступитися. День має 24 години і ті двері є такі, які є. Їх ширшими годі вже зробити. Але для мене особисте спілкування з людьми є дуже важливе.

Чи вистачає Вам часу на спілкування з друзями, з близькими людьми? 

Чесно, це стає розкішшю, і щораз то більше, на жаль… Я пригадую одне таке запитання: «Блаженніший, у Вас є час?». І я так спонтанно відповів: «Знаєте, я навіть деколи гроші можу мати, бо хтось може пожертвувати, а от час… Час ніхто не може пожертвувати» (сміється). Часами так зауважую, що за 2-3 місяці можу не мати жодного вихідного дня. Хоча попри це все намагаюся шукати якихось моментів, підтримувати контакти зі своїми друзями, своїми священиками, з якими працював у Львівській духовній семінарії. Тепер я знайшов інший спосіб: запрошую до себе в гості.

А все-таки, коли є вільний час, чим займаєтесь?

Можливо, таких три заняття. Перше – це є трошки руху, якогось мінімального спорту. Хоча не завжди є можливість, особливо в подорожах. Я люблю читати. Не тільки переглядати новини, бо то не можна назвати читанням. Мені дуже цікаво слідкувати за богословською думкою. Тому що я завжди вважав, зокрема після мого навчання в Римі, що моя Церква хоче мати мене богословом. Зокрема коли приїжджаю до Риму, за студентським звичаєм відвідую книгарні з богословською  літературою і  завжди одну-другу книжку привожу.

Спорт, читання, а третє?

Музика. Музика мені дуже допомагає відпочивати. Коли справді треба заспокоїтися, повернутися до себе мені допомагає вухо. Ви собі не можете уявити, як я страждаю, коли є поганий спів у храмі. Я не можу молитися взагалі. Мушу пальцем водити, щоб прочитати молитву, бо коли та музика є фальшива, то вона просто мене розбиває зсередини. І в тому є причина, що я дуже часто сам співаю на багатьох Богослужіннях.

Ви так багато подорожуєте. Маєте улюблену країну?

Є дві країни, з якими пов’язана частина мого життя. Це Італія і Аргентина. Коли я був скерований на єпископське служіння до Аргентини, собі навіть в думці не припускав, що колись Аргентину покину. Я справді намагався увійти в ту культуру, в той спосіб життя, мислення, пройти процес інкультурації. Я намагався стати частиною аргентинського суспільства і бути всім для людей, які були повірені моїй пастирській опіці. Я підтримую контакти з тими людьми і досі, переживаю, що робиться на тій чи іншій парафії.

Друга країна – Італія. Це як друга Батьківщина. Якщо порахувати, в якій країні я найчастіше буваю, то це Італія. Там є важливі наші структури. Ми є частиною Вселенської Церкви, і італійська мова – це фактично мова ватиканської дипломатії сьогодні. Студентом впродовж усього свого навчання в Італії, їздив на одну і ту саму парохію. Вона була італійська, тоді не було так багато наших людей, зокрема в тому районі, але я увійшов в ту спільноту. Їздив туди сповідати, то була така моя головна мета. Я дуже багато там пізнав, та спільнота мене прийняла як свого. Через призму такого спілкування з італійською культурою, тим суспільством, я тепер краще розумію процеси, які діються в Європі.

А де б хотіли ще побувати?

Мені здається, що я і так забагато їжджу. Було б цікаво більше пізнати ті країни, де я вже був. Наприклад, США. Мені дуже цікаво бачити природу цієї країни. Бо дехто, хто їде в Америку, подивляє хмародери, матеріальні речі, по магазинах ходить. А я цього дуже не люблю. Є одна частина Америки, де я ніколи не був. Yellowstone National Park, дуже цікава геологічна зона. Думаю, так поверхово їздити по різних країнах не вартує. Краще справді побачити так звані чудеса світу, які заслуговують уваги.

Ви казали, що любите читати. Маєте якусь таку “зачитану” книгу?

Я тут про Шевченка згадаю. Бо то є така книга, до якої я повертаюся весь час. Скільки б не читав, все щось нового знайдеш. Спершу я почув Шевченка, а потім вже почав читати. Це є своєрідна матриця, яка заклала уяву про свідомість народну, національну. Коли мова йде про інших авторів, їх є доволі багато. Дуже подобається Нечуй-Левицький. Надзвичайно! Можна кілька раз перечитувати – ця описовість, та мовна краса, якою він послуговується… Для мене  цікаві твори Куліша. Він є менше знаний. Сьогодні, я думаю, що було б добре, якби хтось видав повне зібрання творів Куліша для того, щоб його удоступнити. Він – одна з постатей в українській літературі, що сформувала сучасну термінологію, якою ми послуговуємося. Нещодавно я перечитав цілу збірку творів Дочинця. Він пише в такий, я б сказав, сапієнціальний спосіб, щось на зразок «Книг мудрості», які маємо у Святому Письмі. Цікаві твори з філософського боку має Оксана Забужко. В часі Майдану я з Оксаною познайомився особисто, вона мені видалась дуже цікавою людиною, цікавим мислителем, яка змушує людей задуматись.

Чи можете пригадати найцікавіші зустрічі у своєму житті?

Кожна зустріч по-своєму унікальна. Колись я як богослов займався такою цікавою темою «Богослов’я зустрічі». Коли зустрічаються дві особи – це дуже таїнственні речі. Я скажу про зустріч, під враженням від якої досі живу. Зустріч з родинами Небесної сотні (20 січня 2016 року – Н.К.). Ну це щось дуже вражаюче. Думаю, що всі ті наступні зустрічі, з ким би я їх не мав, чи то з урядовцями, чи то з дипломатами, чи з церковними діячами, будуть відбуватися через призму цієї зустрічі.

Що Вас найбільше тоді вразило?

Страждання тих людей не обмежується лише болем втрати найдорожчої особи, хоча і то вже є дуже багато. Кожен з них розказував, як один з дуже жахливих досвідів, той момент опізнання тіла, а відтак та вся бюрократична система, яким чином свого рідного можна отримати для поховання. Це жах… Це катастрофа… А тепер, що завдає їм найбільше болю, – вони це назвали «новою Хресною дорогою», це є ті суди, які вони мусять відбувати, і ті всі слідства, які не ведуться чи ведуться без належної уваги. Вони відчувають, що немає політичної волі знайти і засудити злочинців. Ті судові засідання перетворюються на нові катування. Скільки ще терпінь і страждань ці люди мають перенести, щоб суспільство нарешті зрозуміло їхній біль і їхнє горе? Насправді це рани на тілі всього народу. Якщо ми не шануємо їхнього болю, ну то як можна говорити про гідність? Була Революція гідності… А тут гідність простих людей, позначених тим болем, сьогодні так зневажають.

Які завдання бачите перед Церквою сьогодні на тому етапі, на якому є наше суспільство?

Церква завжди є, з одного боку, голосом Божим, яка свідчить і видимо уприсутнює Бога, який є з нами. З іншого боку, Церква покликана бути голосом сумління, сумління нашого народу і теж голосом людей. Сьогодні всі живуть на знеболювальних таблетках. Хтось би хотів знечулити цей біль, а не лікувати саму рану і саму причину. І це один з тих видів служіння, які Церква повинна зробити. Бути поруч тих людей. Ми не можемо цей біль забрати. Не можемо. Ми можемо його розділити. Це є наше завдання сьогодні.

Чи є у Вас мрія і що робите для її втілення?

Я, можливо, скажу трохи високо, але я думаю, що мрія має бути високою. І мета має бути висока. Я б дуже хотів, щоб кожна людина зустріла живого Бога, бо ми всі підсвідомо Його шукаємо. Шукаємо правди, справедливості, шукаємо безпеки, щастя в тому всьому, що ми переживаємо. А це все не є щось, це є Хтось. Бог є правдою, справедливістю. Бог є нашим життям, нашим захистом і нашим щастям. Тому, поки ми не зустрінемо живого Христа, який є присутній між нами, ми завжди будемо шукачами, які завжди будуть блукати і стреміти до тої цілі. А що я роблю для того, щоб мрія здійснилась… Знайомлю їх з Богом. Та мета є дуже висока. Якщо ми її хоча б трошечки виконаємо, то тоді кожен з нас проживе своє життя на цій землі недаремно.

Розмовляла Наталя Критович
Кана, № 4, квітень 2016 року

www.facebook.com/zhurnal.Kana

«Важливо не знеохотитися в нашій борні, бо те, проти чого ми боремося, – прояви нечистого духа», – із Великоднього послання Глави УГКЦ

Уже третій рік ми зустрічаємо Христову Пасху в контексті нового для українського народу хресного ходу – війни і знущання з боку сил зла. Однак цей день щоразу оновлює нас у радості й надії Божих дітей, упевнених у Господній перемозі над диявольськими підступами, брехнею і злобою.

Йдеться у Великодньому посланні Глави Церкви Блаженнішого Святослава.

Блаженніший Святослав, наголосив, що говорити про Ісуса Христа на хресті розп’ятого, тепер стало так само проблематично, як і в часи ранніх християн. Та в кожному поколінні знаходяться ті, що «бачать Божі шляхи, ті, що вміють бути тихими Божими агнцями історії свого народу, ті, що наслідують Божу покору, лагідність і дух жертви, ті, що усвідомлюють – що хрести й терпіння не тільки минають, але що без них немає воскресіння». Такими  є ті,  хто зараз жертвує своїм життям за нашу свободу і незалежність. «У воскреслому Ісусі, нашому невинному Агнцеві, відкривається нам пасхальна цінність їхньої чистої жертви, що виводить нас з дому неволі,  – відкривається нам зміст терпіння всієї України на зорі нового тисячоліття.», – додає автор послання.

Далі Предстоятель УГКЦ підбадьорює: «Важливо не дати себе ні звести, ні знеохотити в нашій борні, бо те, проти чого ми боремося, – прояви нечистого духа, який трясеться, валиться на землю, піниться і качається, бо знає, що в крові пасхального непорочного Агнця настав йому кінець».

«Воскреслий Господь кличе нас до досконалості. Утім, джерелом усякої досконалості є лише Він сам – наш Спаситель, який робить довершеним та справді цінним і тривким плід нашого зусилля. Коли нам ще далеко до досконалості, коли наша держава ще не є такою, про яку ми мріємо, не сміймо відмовитися від нашого зусилля – будувати, жити і змагатися за Бога і Україну, бо Христос – наша Пасха!», – вітає із святом Воскресіння ГНІХ Глав УГКЦ.

Великоднє Послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

З дівственного лона з’явився первенець – Христос,
якого, як людину, Агнцем названо
і непорочним, бо не зазнав гріховної скверні.
Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься.

Пісня 4 Канону Пасхи

Дорогі в Христі!

Сьогодні ми знову по всій Україні й на поселеннях вітаємо одне одного зі світлим святом Воскресіння Христового. «Христос воскрес!» – цей благовісний привіт для нас, християн, є початком і кінцем нашої проповіді, серцевиною нашої віри, основою нашої надії та звершенням нашої любові. Хоч це вже третій рік, коли ми зустрічаємо Христову Пасху в контексті нового для українського народу хресного ходу – війни і знущання з боку сил зла, цей день щоразу оновлює нас у радості й надії Божих дітей, упевнених у Господній перемозі над диявольськими підступами, брехнею і злобою.

З дівственного лона з’явився первенець – Христос, якого, як людину, Агнцем названо.

Яка незбагненна глибина Божого милосердя до людини! Господь «не одвернувся до краю від створіння свого, яке Він створив, і не забув діла рук своїх» (див. Анафора Літургії Василія Великого). У переломний момент людської історії Творець Всесвіту тихо, без великого розголосу увійшов в людську історію в спосіб нечуваний і неочікуваний. Єдинородний Божий Син став первенцем Діви з Назарета, щоб як єдиний святий і непорочний, без гріховної плями, принести себе в жертву спасіння нашого ради.

Чи потребує Господь Бог людської жертви? Зовсім ні! Це ми, що створені на Божий образ і подобу, маємо потребу посвятитися Йому, упорядкувати своє життя згідно з Божими заповідями, визнати, що все, чим ми є, належить Йому. Єдиний, хто був здатний принести таку досконалу жертву Небесному Отцеві, – Богочоловік, Ісус Христос, непорочний Агнець, який, хоч сам невинний, від імені всього людства віддав себе Богові і своїм воскресінням із мертвих простелив нам шлях до вічного життя.

Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься.

Старозавітна Пасха згадує знаменну подію, коли Господь визволив свій вибраний народ з єгипетської неволі, а смертоносний ангел обминув кожний дім, двері якого були позначені кров’ю пасхального ягняти. Власне, перше значення єврейського слова «песах», яким було названо свято, вказує на образ Божої кари, яка «обходить», «обминає». Тож коли ми співаємо, що Христос – наша Пасха, то звеличуємо Того, через кого маємо можливість уникнути наслідків наших гріхів, але якщо твердо вирішимо вийти з дому неволі гріха і пристрастей, якщо покаємось і підемо слідами Його Євангелія. Він бо спас нас своєю кров’ю! «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти, передбаченого перед заснуванням світу і об’явленого, ради вас, останніми часами» , – читаємо в Першому посланні  апостола Петра (1, 18-20).

Це слово спасіння, одначе, сприймає не кожен. Говорити про Ісуса Христа – Агнця на хресті розп’ятого, у сучасних обставинах так само проблематично, як це було в часи ранніх християн. Усвідомлюючи це, святий Павло казав: «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу!» (1 Кор. 1, 18-19). Хоча Христове Євангеліє проповідується вже майже дві тисячі років, часто стається так, що світ, навіть той, який вважає себе християнським, далі розуміє тільки мову багатства, сили, зброї та влади. Прояви безумства сильних світу цього ніколи не зникають з арени історії. Навпаки, набирають різних форм: імперій, рейхів, союзів, федерацій – на чолі з людьми, які ставлять себе на місце Бога, а власну ницість накидають іншим як мірило істини.

Проте водночас у кожному поколінні знаходяться ті, що бачать Божі шляхи, ті, що вміють бути тихими Божими агнцями історії свого народу, ті, що наслідують Божу покору, лагідність і дух жертви, ті, що усвідомлюють – що хрести й терпіння не тільки минають, але що без них немає воскресіння. Такими в нинішніх обставинах є тисячі синів і дочок нашого народу, які жертвують своїм життям за нашу свободу і незалежність. У воскреслому Ісусі, нашому невинному Агнцеві, відкривається нам пасхальна цінність їхньої чистої жертви, що виводить нас з дому неволі,  – відкривається нам зміст терпіння всієї України на зорі нового тисячоліття.

Найчастіше саме в слабкості та немочі проявляється Божа сила і мудрість. Тому важливо не дати себе ні звести, ні знеохотити в нашій борні, бо те, проти чого ми боремося, – це прояви нечистого духа, який трясеться, валиться на землю, піниться і качається, бо знає, що в крові пасхального непорочного Агнця настав йому кінець (пор. Мр. 9, 17-27). Воскреслий Христос, який через страждання і смерть переводить нас у воскресіння та життя вічне, приходить до нас сьогодні, показуючи рани на своєму прославленому тілі. Як колись до наляканих апостолів, каже до нас, своїх учнів: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших?» (Лк. 24, 38).

Скільки ми вже пережили «неможливого», що стало можливим для тих, хто твердо тримався віри у воскреслого Господа! Сімдесят років тому лукавий уже не вперше задумав розіп’яти наш народ і загнати нашу Церкву в гріб. Однак вона, на подив усього світу, воскресла і стала сильнішою ніж будь-коли у своїй історії. На Львівському псевдособорі 1946 року ворог намагався в насильницький спосіб відірвати нас від єдності з Наступником апостола Петра. Проте сьогодні ми є живими свідками того, як кров мучеників та ісповідників нашої Церкви запечатала навіки це католицьке єднання і стала силою невмирущості й воскресіння України, знаком єднання її народу та рушієм оновлення її суспільства. Саме в такому свідченні віри у воскресіння можливе і справжнє єднання Церков України, відновлення єдиної Церкви київського християнства, яку передав нам у спадок рівноапостольний князь Володимир.

Дорогі в Христі! Воскреслий Господь кличе нас до досконалості. Утім, джерелом усякої досконалості є лише Він сам – наш Спаситель, який робить довершеним та справді цінним і тривким плід нашого зусилля. Коли нам ще далеко до досконалості, коли наша держава ще не є такою, про яку ми мріємо, не сміймо відмовитися від нашого зусилля – будувати, жити і змагатися за Бога і Україну, бо Христос – наша Пасха!

Вітаю всіх вас з нинішнім святом, чи, краще, з нинішньою духовною перемогою Ісуса Христа над ворожою силою і над царством зла. Ще раз усім вам, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої сердечні вітання. Щиро зичу вам благословенних свят Воскресіння Господнього, смачної свяченої трапези та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
20 березня 2016 року Божого

Блаженніший Святослав бере участь у святкуваннях 1050-річчя Хрещення Польщі

14-15 квітня у польських містах Гнєзно і Познані відбуваються урочисті заходи з нагоди святкування 1050-річчя Хрещення Польщі. У ювілейних урочистостях беруть участь Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, владика Євген (Попович), Архиєпископ і Митрополит Перемишльсько-Варшавський, владика Володимир (Ющак), Єпарх Вроцлавсько-Гданський, і владика Мілан (Шашік), Єпарх Мукачівської греко-католицької єпархії.

У рамках святкувань 14 квітня, об 11.00, у Вищій духовній семінарії в Гнєзно було проведено 372 пленарне засідання Польської Єпископської Конференції. Основні теми: значення ювілею Хрещення Польщі для сьогодення, Всесвітній день молоді і проблема біженців.

Того ж дня у Гнєзненському катедральному храмі було відслужено урочисту Літургію.

15 квітня у Познані, де у 968 році було засновано першу дієцезію, за участю Президента Польщі буде проведено Національну асамблею, а відтак урочисту Божественну Літургію.

Блаженніший Святослав завершить свій офіційний візит до Польщі 16 квітня.

Фото: episkopat.pl

«Святкування 1050-річчя Хрещення Польщі важлива подія для всієї Європи», – Блаженніший Святослав

«Святкування 1050-річчя Хрещення Польщі має важливе значення не тільки для польського народу і держави, а й для всієї Європи», – сказав Блаженніший Святослав, Глава Української Греко-Католицької Церкви, який бере участь в ювілейних урочистостях в Гнєзні та Познані.

Подібні ювілеї, за словами Блаженнішого Святослава, пригадують і зобов’язують нас, християн, до побудови культури людського життя та автентичної цивілізації правди і любові в Європі та всьому світі.

Святкування 1050-річчя Хрещення Польщі важливе не тільки для Польської Держави, а й для всієї Європи. Коли ми говоримо про Хрещення, то маємо на увазі передусім коріння, фундамент суспільства і всієї християнської культури. Якщо ми хочемо відновитися і рости, то повинні постійно повертатися до джерел. “Ad Fontes” (до джерел) – це не тільки девіз Еразма Ротердамського, яким керувалася Європа в епоху Відродження, а й для нас, християн. Тим “Fontes” для нас є Хрещення. Вода Хрещення відроджує нас до нового життя в Ісусі Христі.

Якщо ми говоримо про реальний розвиток цивілізації, то мусимо знати «джерело», з якого тече вода, а тим  джерелом є Таїнство Хрещення. З нього Європа народилася і з нього може відродитися. Ось чому це так важливо для польського народу, який повинен розвивати свою християнську ідентичність в єдиній Європі. Святий Папа Іван Павло II сказав, що нашим завданням є будувати культуру життя, яка може бути зреалізована тільки тоді, коли буде відкрита на вічність. Якщо ж європейська культура не буде розвиватися, будучи відкритою на свої коріння і понадісторичні європейські цінності, це призведе до деградації її до культури смерті. Тоді ми знищимо скарби, отримані від наших предків.

Коли ми не шануємо гідності людського життя, котра є суб’єктом історії і основою всіх цивілізацій, то не створюємо умов, в яких життя може розвиватися, а навпаки – ми руйнуємо життя. Тоді ми живемо в ілюзії суспільства багатого, комфортного і ситого.

“Отже, святкування 1050-річчя Хрещення Польщі зобов’язує нас, християн, будувати культуру людського життя, цивілізацію правди та любові в Європі і в усьому світі”, – сказав Блаженніший Святослав.

www.cerkiew.net.pl