Глава УГКЦ у Вербну неділю до молоді: «Не пропустіть момент приходу Господнього! Не дайте, щоби Він минув ваше життя»

24 квітня Глава УГКЦ Блаженніший Святослав очолив святкову Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди свята Входу Господнього до Єрусалиму. Богослужіння відбулося в Патріаршому соборі Воскресіння ГНІХ, що в Києві. Із Главою Церкви співслужив владика Йосиф, Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ.

Під час богослуження відбувся Чин поставлення в ієреї двох дияконів: Андрія Боднарука та Андрія Бониса.

Під час проповіді Блаженніший Святослав заторкнув три важливі теми: духовний зміст свята, звернувся до молоді (у Вербну неділю Церква святкує День молоді), дав духовні настанови нововисвяченим ієреям.

Свято Входу Господнього у Єрусалим – свято приходу Царя

У неділю перед Пасхою Господньою, яку ми звемо Квітною (Вербною), Христова Церква святкує одне із найбільших свят в літургійному році. Ключем до розуміння цієї події є два слова «Господь приходить». Вхід Господній в Єрусалим підсумовує усю місію Христа. Тож люди, які бачили усе, що чинив Ісус говорили: «Господь навідався до народу свого».

Свято Пасхи, яке відзначали євреї в Єгипті, також було святом приходу Господнього. Прихід Божий до своїх людей був моментом свободи, звільнення, виходу з рабства до обітованої землі.

«Коли ми сьогодні промовляємо слова Символу віри, то сповідуємо важливу прикмету Бога, у якого віримо: “…І знову прийде у славі судити живих і мертвих, а його Царству не буде кінця…”. Святе Письмо підсумовує найглибшу молитву Церкви словами, які завершують Святе Письмо у книзі Апокаліпсису “Маран – атта”. Ці таїнственні слова означають “прийди, Господи”», – пояснює проповідник.

Таким чином, Церква готує людей до того, що Господь прийде, і наблизиться до людини, увійде у цей світ, щоби відкрити дорогу до Царства Небесного.

«У цьому святі ознаки приходу Христа, як подає Біблія, є знаками приходу Царя», – додає він. Ще патріарх Яків, коли говорив своєму синові Юді, з роду якого пішли усі ізраїльські царі, наголошував: «Коли прийде той, хто буде Спасителем, то він сяде на осля…і увійде у свою столицю».

Те саме здійснив колись цар Давид, коли встановлював у Єрусалимі столицю свого царства. Він на осляті увійшов у свій стольний град, показуючи, що входить не в ім’я власне, а в ім’я Боже.

Та Господь, який зближається сьогодні до свого народу, приходить, як покірний служитель. А це направду дивно?! Бо завжди царі намагалися відвойовувати свою столицю. Христос не бере свою столицю штурмом, а як покірний слуга, входить на осляті. «Бог ніколи не примушує людину щось чинити, а Він просто приходить до неї і чекає на взаємність з дарами. Сьогодні таким даром є перемога над смертю. Бо вчора Він воскресив померлого Лазаря. І Він, як переможець, входить з тріумфом, щоби вмерти в Єрусалимі і дати людині життя вічне. Ось що ми сьогодні святкуємо!» – пояснив Блаженніший Святослав.

Молодь та діти першими вітали Ісуса в Єрусалимі

А як ми повинні реагувати на прихід Бога? Що нам слід чинити?

Молодь сьогодні відповідає, що його потрібно прийняти і відкрити перед ним свій внутрішній світ, своє життя, прийняти дар перемоги над смертю, який Він дарує нам. Тож першими, хто зустрічали Ісуса були молодь і діти. Вони зрізали зелені пальмові галузки, знімали верхній одяг і стелили перед ослятком. Саме молодь першою відкрила Богові двері свого серця, вона побачила в ньому того, в кому є сповнення усіх надій.

«Вітаю нашу молодь і запрошую відкрити двері серця до Бога, який стукає до вас і приходить. Не пропустіть цей момент! Не дайте, щоби Він минув ваше особисте життя. Прийміть те, що він сьогодні приносить. Бо усяке зло і неправда намагається заставити вас щось чинити, а Він просто так вам себе дарує», – закликає Першоієрарх Церкви.

«Приймімо того, хто не просто приходить в ім’я Господнє, а того, чиє ім’я є Господь», – цей заклик сьогодні лунає до молоді усього світу із серця Христової Церкви.

Священики є дорогою Бога до його дітей

Священики в ім’я Господнє навчають словом Божественного Євангелія і уділяють Святі Таїнства. Через них Бог приходить до свого народу. «Дорогі отці, прошу вас ніколи нічого у вашому священичому житті не чиніть заради власного імені. Не шукайте людської похвали і слави, бо вона – мінлива: сьогодні вас вітатимуть, а прийде день і вас так само можуть розіп’яти, як Христа. Тож віддайте усе життя Богові! Будьте дорогою Бога до його дітей і тоді зможете сповнити ваше покликання», – звернувся до нововисвячених душпастирів Глава Церкви.

Звернення Блаженнішого Святослава з приводу тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви і всіх людей доброї волі з приводу тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи.

Я кличу сьогодні проти вас на свідків небо й землю;
життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття.
Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству.

Втор. 30, 19

Дорогі в Христі!

Двадцять шостого квітня минає 30 років із часу аварії на Чорнобильській атомній електростанції, яка призвела до найбільшої в історії людства соціально-екологічної атомної катастрофи. Внаслідок вибуху реактора і радіаційного забруднення безмірних просторів постраждали мільйони людей. Сотні тисяч були змушені покинути свої домівки, тікаючи від нищівної дії радіації, багато хто втратив здоров’я і навіть життя. Мільйони людей ще й сьогодні живуть на забруднених територіях.

Особливо від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС постраждали ліквідатори, які ціною свого здоров’я та життя зупинили поширення вбивчої радіоактивної хвилі і не допустили атомної катастрофи ще більш глобальних масштабів. Пам’ятаючи про цей їхній жертовний чин, у вдячності й пошані має нині схилити перед ними голову весь наш народ і цілий світ.

Навіть через три десятки років від цієї трагедії мусимо з жалем припускати, що Чорнобиль ще довго буде «плодоносити» на нашій землі і в сусідніх країнах. Нині ми можемо побачити лише верхівку айсберга багатогранних медичних, соціальних, економічних та екологічних проблем, які фокусуються в долях постраждалих. Їхній біль стає ще дошкульнішим на тлі суспільної байдужості та недостатніх зусиль з боку державної влади.

Справді, багато постраждалих від Чорнобильської катастрофи почуваються забутими і залишеними сам-на-сам зі своїми хворобами, проблемами та щоденними викликами. Самотність у болі є подвійним болем. Радіація отруює навколишнє середовище та нищить людське тіло, натомість байдужість руйнує душу людини, заподіюючи смерть таким фундаментальним почуттям, як милосердя, співчуття і солідарність із стражденними. А без цих почуттів людське середовище перетворюється на пустелю, в якій майже неможливо жити.

Святіший Отець Франциск проголосив 2016 рік Роком Божого милосердя, що є особливим імпульсом для пробудження приспаного плином часу і байдужістю сумління та вияву чесноти солідарності стосовно всіх потребуючих, а зокрема – постраждалих від наслідків Чорнобильської аварії. Кожен зрілий християнин, кожен свідомий громадянин і кожна відповідальна громадська чи державна інституція повинні зробити все від них залежне, щоб простягнути руку дієвої допомоги тим, хто донині несе хрест наслідків цієї техногенної катастрофи. До чинної любові й солідарності з постраждалими закликаю особливо духовенство і мирян нашої Церкви. Ревною молитвою, захистом справедливих прав постраждалих, щирою людською підтримкою маємо виявити їм нашу близькість і християнське милосердя.

Проте пам’ять про Чорнобиль означає не лише плекання вдячності ліквідаторам і турботу про захист прав постраждалих. Вона передбачає рівно ж відповідальне ставлення до Богом даного створіння. Трагедія тридцятирічної давнини чітко показала, якою загрозою для людства може стати технічний прогрес, поставлений на служіння ідеології та позбавлений етичних і моральних принципів.

Господь дає людині велику владу над створінням, проте цей дар передбачає і неабияку відповідальність, – відповідальність за природні ресурси та навколишнє середовище, яке є нашим спільним домом і має бути затишним та безпечним помешканням для прийдешніх поколінь. Одначе навіть поверховий погляд на хижацьке ставлення до природи, на засміченість наших річок, полів і доріг, на безоглядне вирубування лісів і карпатських схилів дає підстави ствердити про наявність у нашому суспільстві руйнівної моральної вади – невдячності супроти Творця і гідної кари безвідповідальності перед наступними поколіннями.

Справжня і жива пам’ять – це вироблення постійно діючих механізмів захисту та надання належної соціальної опіки всім, хто постраждав від цієї мегакатастрофи. Навіть більше, пам’ять про це атомне лихо вимагає відповідної політики у сфері енергетики, щоб вона керувалася пріоритетом етики над технікою і стояла на служінні гарантуванню основоположних прав та оправданих потреб людей, а не загрожувала їх благополуччю і життю. Відповідно, необхідно розвивати та впроваджувати більш сталі та безпечні для людини й довкілля джерела енергії.

Дорогі в Христі! Двадцять шостого квітня об’єднаймося в молитві за упокій душ усіх, хто став жертвою Чорнобильського лиха, благаючи, щоб воскреслий Спаситель прийняв їх у свої вічні батьківські обійми. Водночас прохаймо Господа зіслати на нашу землю свого Святого Духа, який оживляє і відновлює обличчя землі (пор. Пс. 104, 30). Нехай цей Дух воскреслого Христа торкнеться наших сердець, наповнить їх страхом Божим, пошаною природи і любов’ю одне до одного. Нехай усіх нас береже своєю материнською опікою Пресвята Богородиця – Цариця і Мати української землі!

Благословення Господнє на вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Лазареву суботу, 23 квітня 2016 року Божого